Розділ 15. Тіні після танго.

Ніч після ресторану була сповнена дивного спокою. Я не могла заснути, прокручуючи в голові кожен його дотик, кожен крок танго. Уперше за довгий час я відчувала себе живою.

Але на ранок щось змінилося.

Я прокинулася від приглушених голосів у сусідній кімнаті. Двері були прочинені, і цікавість перемогла мене. Я підійшла ближче — і застигла.

Габріель сидів за столом із двома чоловіками. На столі лежали карти міста, кілька папок і фотографії.

— Цього тижня ми беремо партію, — холодним голосом сказав він. — Якщо хтось стане на заваді, прибирайте. Без жалю.

У мене всередині все похололо. Він виглядав спокійним, навіть беземоційним, наче віддавав наказ приготувати вечерю, а не знищити чиєсь життя.

— А дівчина? — запитав один із його людей. — Вона ж бачила занадто багато.

Я закрила рот долонею, щоб не видати себе.

Габріель на мить замовк, а тоді промовив:
— Вона залишається зі мною. Хто торкнеться її — відповість власною кров’ю.

Його слова мали б мене заспокоїти, але замість цього серце стиснулося від страху. Це не було визнанням ніжності. Це було оголошенням власності.

Я відійшла від дверей, ледве стримуючи сльози. Учора він назвав мене гостею. Учора ми танцювали, і я майже повірила… майже. А сьогодні він знову нагадував мені, що він — не просто чоловік, який може любити. Він — мафіозі, здатний на будь-яку жорстокість.

І найстрашніше було в тому, що попри все, моє серце вже почало належати йому.