Розділ 9. Гнів мафіозі.

Габріель сидів у своєму кабінеті, гортаючи папери. У нього було чимало справ — зустрічі, угоди, контроль над містом. Та думки постійно поверталися до неї. Ізабелла. Вона зводила його з розуму — своєю впертістю, своїм вогнем, тією сміливістю, якої він не бачив навіть у чоловіків.

Двері відчинилися, і його права рука, Лоренцо, поклав на стіл теку.
— Те, що ви просили, capo. Інформація про Монтеса.

Габріель відкрив теку, і його очі повільно пробігли рядками.
Бізнес. Угоди. Приховані махінації. Але далі… документи свідків, фотографії, слова служниці, яка колись працювала у їхньому домі. Історії про крики вночі. Про жінку зі сльозами на очах. Про доньку, що приходила до школи із синцями, які прикривала довгими рукавами.

Габріель стиснув теку так сильно, що папір захрустів.

— Bastardo… — проскреготів він крізь зуби.

Його груди здіймалися від люті. Він міг пробачити ворогу постріли, зради, навіть замах на нього самого. Але знущання над власною сім’єю? Це було нижче від усього.

Він різко піднявся.
— Він називає себе чоловіком? Батьком? — голос його був схожий на рев. — Я покажу йому, що значить бути справжнім чудовиськом!

Лоренцо мовчав, лише кивнув. Він бачив це полум’я в очах capo рідко. Це не була звичайна мафіозна лють. Це було особисте.

Габріель пройшовся кімнатою, намагаючись опанувати себе. Але чим більше він думав про Ізабеллу, про її мовчазну силу, тим сильніше палало бажання знищити кожного, хто колись наважився підняти на неї руку.

І вперше він зловив себе на думці: це вже не гра.
Він не просто захищав свою власність. Він захищав її.