Розділ 1. Зустріч

Ніч у Неаполі була задушливою, ніби місто вдягнуло чорний оксамитовий плащ, прикрашений вогнями ліхтарів.
Ізабелла Монтес ішла швидким кроком вузькою вулицею, стискаючи в руках маленьку сумочку. Її батько відправив її на вечерю з потенційним партнером, та зустріч раптово зірвалася. Тепер вона залишилася сама в кварталі, про який попереджав навіть таксист: «Signorina, туди краще не ходити».

Вона завжди була вперта. Завжди хотіла довести, що може впоратися з усім сама. Та коли позаду почувся скрип черевиків, серце Ізабелли затремтіло.

— Гарна ніч, чи не так? — низький голос пролунав зовсім близько.

Вона обернулася. Перед нею стояв чоловік, якого не сплутаєш ні з ким. Чорний костюм, розстібнута на грудях сорочка, погляд темних очей — важкий, мов свинець. Його присутність наче відтісняла повітря.

— Я заблукала, — холодно відповіла Ізабелла, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

— У моєму місті ніхто не заблукає випадково, — він повільно наблизився, і вона відчула аромат дорогого тютюну й пряних парфумів. — Тебе звати Ізабелла, так?

Вона різко зупинилася.
— Ви знаєте моє ім’я?

Кутики його вуст злегка сіпнулися в тіні усмішки.
— Я знаю більше, ніж ти думаєш.

Її пальці стиснули сумочку так сильно, що суглоби побіліли.
— Хто ви?

Він нахилився трохи ближче, так, що їхні погляди зустрілися. Його очі були небезпечними — темний океан, у який легко зануритися й втратити себе.

— Габріель Ріццо, — вимовив він повільно, ніби це ім’я мало звучати як вирок. — А тепер ти в моєму світі, bella mia.