Глава 6

Січень

Розчесавши волосся, я зробила крок назад, щоб краще роздивитись своє відображення. Без хибної скромності визнала, що жінка в дзеркалі не може не привернути до себе увагу: шовковисте каштанове волосся красивим хвилями обрамляє обличчя, на щоках рожевіє рум'янець, променисті зелені очі під темними бровами, трохи підфарбовані рубіновою помадою уста... Струнку фігуру облягає довга, кольору стиглої вишні, атласна сукня на запах, провокаційний високий розріз збоку відкриває погляду точену лінію ноги.

До спальні увійшов Алекс, тихо підійшов до мене і став за спиною. Обійнявши за талію, владним порухом пригорнув до себе. Торкнувшись губами мого волосся у легкому цілунку, поклав підборіддя мені на маківку і теж поглянув у дзеркало.

Спіймавши мій віддзеркалений погляд, лукаво посміхнувся куточками губ:

– Милуєшся собою?

Зніяковівши, я опустила вії і відвела погляд від дзеркала.

Однією рукою обіймаючи мене за талію і міцно притискаючи до себе, так що відчувала його кожним міліметром свого тіла, іншою рукою прибрав волосся з мого плеча, схилив голову і зробив доріжку зі звабливо-пестливих поцілунків вздовж моєї шиї. Теплий подих, легкий чуттєвий дотик губ до шкіри, подих і знову дотик...

Тіло мліло, ніжилося в міцних чоловічих обіймах і прагнуло щоб ця мить насолоди тривала.

Тихі слова, перемежовані поцілунками:

– Ти зводиш мене з розуму... Ти зачарувала мене своїми зеленими очима... Зізнавайся, ти чаклунка?

Я повернулася до Алекса обличчям. Обійнявши його за шию, подивилася в такі кохані сірі очі й посміхнулася:

– Зізнаюся: я чаклунка! Сподіваюся, ти за це не спалиш мене на багатті?

Дивлячись на мене потемнілими очима, він збуджуюче низьким голосом прошепотів:

– Ти від мене пощади не дочекаєшся…

Мене охопило почуття, що я й справді незабаром запалаю від його слів і обіймів, але вирішила продовжити цю захоплюючу гру, зовсім забувши, що треба поквапитися на весілля Свєти і Сергія.

Кокетливо змахнувши віями, невинними очима подивилася на Алекса:

– Може ти розповіси, як саме збираєшся це зробити?

Міцно притиснувши мене до своїх грудей і багатозначно вдивляючись мені в очі, Алекс відповів, розтягуючи слова:

– Я можу не лише розповісти, а й показати…

Схилившись, він ніжно поцілував мене в губи, кінчиком язика пройшовся по їхньому контуру... Це було чудово, дивовижно до тремтіння у тілі, але для мене цього було замало. Я тихо застогнала і міцніше притиснулася до Алекса, повторюючи вигини його тіла. Однією рукою я гладила його потилицю, пальцями перебираючи густе волосся, іншою почала витягати заправлену в штани сорочку: мені хотілося бути якомога ближче до нього, відчувати під долонями гладку розпашілу шкіру, спробувати її на смак.

Відкинувши всяку стриманість, Алекс жадібно накинувся на мої губи. Його руки гарячково гладили моє тіло, не затримуючись на одному місці.

Крізь завісу пристрасті, що туманила свідомість, до мене долинув скрип дверей.

Я скоса поглянула в той бік, переконалася, що двері зачинені, і знову заплющила очі.

Алекс обхопив мене за сідниці і з силою притиснув до себе. На цей раз мені здалося, що хтось постукав, але я не звернула уваги на цей звук.

Однак Алекс припинив мене цілувати і стояв, обійнявши за плечі і притулившись щокою до мого чола.

Намагаючись вгамувати прискорене дихання, запитав:

– Ти чула стукіт?

Знесилено притулившись до його грудей, я ледь помітно кивнула і тремтячими руками поправила йому сорочку.

У двері знову хтось постукав. Як школярі, ми відсахнулися один від одного, вдаючи, що кожен зайнятий своєю справою: я схопила гребінець і почала розчесувати скуйовджене волосся, Алекс смикав вузол краватки, ніби її вигляд йому чимось не подобався.

З-за дверей показалася голова Максима:

– Ви вже не цілуєтеся?

Я почервоніла і відвернулася до вікна, від збентеження не знаючи куди подіти очі.

Алекс тихо засміявся і знову обійняв мене за талію. Усміхнувшись, запитав у Максима:

– А хіба можна стояти поруч з твоєю мамою і не поцілувати її?

Максим діловито оглянув мене і кивнув з комічною серйозністю:

– Мам, ти у нас дуже-дуже гарна!

Діставши з кишені піджачка білу носову хустинку, простягнув її Алексу:

– Тату, у тебе на обличчі щось червоне.

Алекс повернув голову і глянув на себе у дзеркало. Я теж подивилася на його обличчя: біля куточка губ залишився слід від моєї помади.

Взявши у Максима хустинку, я стерла сліди нашого «злочину».

Максим пішов до передпокою, поквапивши мене і Алекса:.

– Нам треба поспішати, а то запізнимося, і нас не пустять до хрещеного і Свєти...

Я заспокоїла його:

– Хай тільки спробують не пустити! Взувайся і одягай курточку!

Алекс тихенько прошепотів мені на вухо:

– Я вже з нетерпінням чекаю ночі, коли ми зможемо продовжити те, що почали…

Я погладила його по виголеній щоці і в тон йому прошепотіла:

– А я вже чую твій нетерплячий стогін, коли ти мене роздягатимеш…

Алекс хмикнув:

– Хто стогнатиме? Я? Та це ти будеш нетерпляче зривати з мене одяг і благати не зупинятись!

Я в жартівливому обуренні насупила брови:

– Це ми ще подивимось… Пропоную укласти парі на те, хто першим не витримає і потягне іншого в ліжко!

Піднявши праву брову, Алекс поцікавився:

– Ти така впевнена в собі? І на що сперечаємось?

– Якщо я перша заїкнуся про ліжко, то завтра вранці каву подаю я і готую сніданок на трьох, а якщо ти перший – то й каву вариш ти...

З передпокою долинув голос Максима:

– Ви знову за своє? Ми вже запізнюємося! Через п'ятнадцять хвилин Свєта і хрещений розписуються.

Я швидко пішла у вітальню і дістала з шафи довге біле кашемірове пальто з темно-вишневою атласною підкладкою. Алекс допоміг мені його одягнути, потім узяв зі спинки стільця піджак, одягнувся і поплескав себе по кишенях: