Глава 2

Коли пролунав дзвінок, я, Свєтка та Максим сиділи на підлозі перед телевізором і переглядали старий мультик "Том і Джері".

Я поставила блюдо з печивом на підлогу і піднялася з килима щоб піти і відчинити двері, але Максим мене випередив.

Побігши в передпокій і відімкнувши замок, він радісно сповістив:

– Ура! Хрещений прийшов!

Сергій підхопив Максима на руки:

– Привіт, розбійнику! Ого, як ти виріс, скоро мене наздоженеш!

Я підійшла до них:

– Привіт, Сергію...

І заклякла в німому здивуванні: під правим оком у Сергія красувався симпатичний синець.

– Хто це тебе так прикрасив?

– На двері налетів. А якщо серйозно, то це прощальне вітання від твого чоловіка, можна вже навіть сказати – колишнього. Ми з ним трохи... побалакали... по-чоловічому. Але це, – він пальцем вказав собі під око, – ще квіточки. Ти б на нього подивилась. Після нашої зустрічі його і рідна мати не впізнає.

Я скрушно похитала головою:

– Вибач, Сергію… Якби знала, що все так станеться, я б сама до нього поїхала...

– І стала для нього боксерською грушею? У ньго з нервами точно не все гаразд.

Ми пройшли до вітальні.

Сідаючи на диван, Сергій кивнув Свєтці:

– Привіт!

Зробивши вигляд, що не розчула, Свєтка підвелася з підлоги і вийшла з кімнати, гордо задерши голову і похитуючи стегнами, обтягнутими вузькими джинсами. Сергій провів її поглядом.

Я в свою чергу подивилася на нього: цікаво, якщо Свєтка не приваблює його як жінка, чому він на неї так витріщається?

Вирішивши його підколоти, я, ніби розмірковуючи вголос, сказала:

– Гарна дівчина, чи не так?

– Так, – Сергій розсіяно посмикав вузол краватки, наче вона заважала йому дихати.

– Тож у чому проблема?

Не відповівши на моє запитання, Сергій відкрив кейс, дістав диск і простягнув Максиму:

– Лови!

Я запротестувала:

– Сергію, навіщо йому стільки комп'ютерних ігор? Я йому ще з попереднього диска не завантажила.

Максим поскаржився:

– Хрещений, а мама не дозволяє мені довго грати на комп'ютері!

– І правильно робить. Ти ж не хочеш бути в десять років горбатим, ходити у величезних окулярах і світитись у темряві.

Я розсміялася:

– Ну і перспектива!

Максим зацікавлено подивився на Сергія:

– А чому я світитимуся?

– Тому що від комп'ютера йде випромінювання. І чим менше ти проводиш за ним часу, тим краще для тебе.

Я присіла поряд із Сергієм і торкнула його за рукав:

– Розповідай, як пройшла зустріч… Хоча результат видно неозброєним оком.

– Значить так. Приїхав до тебе додому. Від Бориса на кілометр несло перегарищем, очі осоловіли, обличчя опухле. Ми пройшли на кухню. Я йому й кажу: мовляв, так і так, Лєна вирішила подати на розлучення і просить звільнити приміщення якнайшвидше. Бажано, щоб він уже починав збирати речі. У відповідь Борис послав мене куди подалі і сказав що сам буде вирішувати свої сімейні питання і нічого мені порпатися в чужій білизні. На це я йому відповів, що я твій адвокат і якщо він не хоче мати великих проблем, то нехай забирається потихеньку, доки не догрався, а то буде у нас з ним чоловіча розмова. Раптом ні з того, ні з сього, без жодного попередження, він зацідив мені кулаком в око. Я від нього такого не очікував. У першу мить навіть розгубився. Але не в моїх правилах підставляти праву щоку, тож я дав здачі. Побилися ми з ним конкретно і доведеться мені, Лєно, купити тобі новий кухонний стіл, бо той зламали. У мене фізична підготовка відповідна і силою Бог не обділив, тож із цієї сутички я вийшов переможцем. Дивак цей Борис: то гарчав як лев, а то раптом почав плакати і запевняти, що не хоче тебе втратити, що в усьому винна горілка. Ще згадав якусь дівчину. До чого тут ця дівчина, я не зрозумів і попросив розповісти про неї детальніше. Якась дивна картина вимальовується. Виявляється, вчора Борис їхав після роботи додому, як раптом на дорозі його обігнав чорний «вольво» і загородив шлях. З машини вийшов високий брюнет, підійшов до Борисової машини і сказав, що їм треба серйозно поговорити. Обличчя чоловіка здалося Борисові знайомим. І той брюнет мало не на пальцях пояснив Борису, що якщо з голови його молодої дружини, тобто з твоєї, впаде хоч одна волосина, то він Бориса живим закопає в землю. І все це було сказано без жодних зайвих коментарів. Після цього брюнет сів у машину і поїхав. Вирішивши, що без горілки йому не розібратися, Борис поїхав у якийсь бар і там напився. Він почав сумніватися у твоїй подружній вірності. Трохи сп'янівши, Борис вирішив їхати додому. Біля вашого під'їзду його зустріла якась дамочка і сказала, що має до нього розмову. Вона почала плакатися Борисові, мовляв вона така нещасна, бо дізналася, що її чоловік має коханку... – Сергій уважно подивився на мене. – І ця коханка – ти! Далі сама все знаєш. Тобі не цікаво дізнатися хто ж міг бути тим брюнетом із «вольво»?

Я відвернулась і похитала головою: зважаючи на все, ним міг бути тільки Алекс. Але навіщо він це зробив? Навіщо він продовжує псувати мені життя? Що йому від мене треба? Ми вже більше року з ним не бачилися…

– Хочеш ти чи ні почути його ім'я, але я скажу: Олександр Морозов.

Не дочекавшись від мене жодної реакції, Сергій запитав:

– Тебе з ним щось пов'язує? Що означає його вчинок? Ти справді з ним зустрічаєшся?

- Ні…

Несподівано він ляснув долонею себе по чолу:

– Згадав! Кілька років тому твій батько лютував, почувши прізвище Морозова. Він підозрював, що ти з ним зустрічалася... Але це було давно... Чому він зараз з’явився на горизонті? Вирішив згадати минуле?

Я встала з дивана і підійшла до вікна.

У вітальню забіг Максим, заліз на диван і обхопив Сергія за шию руками. Зазирнувши йому в обличчя, хлопчик попросив:

– Хрещений, покатай мене!

Сергій завмер, а потім обережно підхопив Максима, поставив його собі на коліна та уважно вдивився у дитяче обличчя.