Частина IV Глава І

Серпень

Минуло трохи більше року після загибелі мого батька і Ліди, а я й досі маю сумніви, що це був нещасний випадок. Надто дивною і незрозумілою була їхня смерть, і якщо це все ж таки вбивство, я вдячна Богові хоча б за те, що він зберіг життя моєму маленькому синові. Якби і він загинув, я б цього не пережила...

Після смерті батька мені довелося нелегко – без роботи, без достатніх засобів для існування…

Я звикла, що всі фінансові питання в моєму житті вирішував він і матеріальних труднощів як таких не знала. Лише після народження Максима почала замислюватися про свою подальшу долю і незадовго до загибелі батька ми розглядали варіант мого працевлаштування та заочного навчання (вищої освіти у мене не було, бо після школи я вступила до університету, але покинула навчання наприкінці першого курсу, вирішивши, що акули юриспруденції з мене не вийде).

На банківському рахунку батька виявилися копійки, а його квартира, як з’ясувалося, була закладена під кредит (це було для мене неприємним сюрпризом), який я повернути була не в змозі.

Я не була в курсі фінансових справ батька, але навіщо йому знадобився цей кредит, та ще й під такі грабіжницькі відсотки, і куди потім поділися ці гроші – було для мене загадкою.Залишилися в мене лише батьківська дача і моя трикімнатна квартира.

Без жалю продала дачу, отримані кошти поклала на рахунок у банку і за потреби знімала необхідну суму. Потроху грошики танули. Добре, що Сергій невдовзі підшукав мені місце секретарки у невеликій торговій фірмі – на краще й не розраховувала.

Шеф був непоганий, рідко бував на робочому місці, обов’язки у мене були нескладні: приймати замовлення, стежити, щоб документація була в порядку, друкувати на комп'ютері листи клієнтам.

Тут, на роботі, і познайомилася з Борисом – він зайшов до мого начальника в особистій справі. Після нетривалих залицянь погодилася вийти за Бориса заміж. Коханням тут і не пахло – я просто злякалася труднощів, що звалилися на мене, і вирішила сховатися від них за широкою чоловічою спиною. Борис був звичайним хлопцем з масою недоліків (а в кого їх взагалі немає?), але я сподівалася, що згодом звикну до нього. Соромно в цьому зізнатись, але зовсім не другорядну роль відіграло те, що у нього був власний бізнес зі стабільним прибутком. Ніколи не думала, що стану такою меркантильною особою. Але життя є життя, всі ми змінюємося, і рідко на краще...

Свєтці Борис з першого погляду не сподобався, та й вона йому, здається, теж, хоча він і намагався переконати мене у протилежному. Минуло вже три місяці, як ми побралися і Борис переїхав жити до мене, тому що я не погодилася продати свою квартиру, а його двокімнатна була для нас замала. За цей час Свєтка жодного разу не була у мене, хоч я до неї кілька разів забігала на каву... От і завтра заберу Макса з садка і підемо до неї в гості. А зараз треба приготувати Борису вечерю, він сьогодні затримується у себе в офісі і буде вдома години через дві...

Але минуло дві години, потім три, а Бориса все не було...

З'явився він лише о другій годині ночі, коли я вже спала.

Від стуку вхідних дверей, що гучно вдарилися об стіну, я прокинулася і прислухалася. Вставати з ліжка не хотілося, адже в спальні зовсім не по-літньому було прохолодно, а під ковдрою – тепло і затишно.

З передпокою долинуло невиразне бурмотіння, стукіт черевика, що впав на підлогу.

Я сонно зітхнула. Все зрозуміло – Борис уже напідпитку (зрідка він дозволяв собі «розслабитися»).

Кроки наблизилися, двері в спальню рвучко відчинилися.

Не маючи бажання вислуховувати п'яні пояснення та запевнення, що це востаннє, я вдала, що сплю. Завтра вранці доведеться провести бесіду «виховного» характеру... Тільки б Максим зараз від шуму не прокинувся.

Похитуючись, Борис підійшов до ліжка. До мене долинув запах спиртного, і я мимоволі скривилася.

– Спиш? Шалава!

Я була настільки приголомшена цими грубими словами і злим тоном, яким вони були промовлені, що розплющила очі і в здивуванні витріщилася на Бориса. Я просто не могла знайти слів, щоб щось сказати йому у відповідь, адже так зі мною він ще ніколи не розмовляв.

– Ну що, встигла натрахатись зі своїм коханцем, поки мене вдома не було? А? Сука! – несподівано він замахнувся рукою і з усієї сили шпурнув у мене брудним черевиком.

Боляче вдаривши в плече, черевик відлетів до спинки ліжка. Ковдра пом'якшила удар, але в мене на очах з'явилися сльози. Сльози не через фізичний біль, ні. То були сльози від приниження. Як він міг вдарити мене? Як він посмів так поводитися зі мною?

Сльози текли по щоках, але я не звертала на них уваги. Замкнулась у собі і перестала слухати, яку ахінею ніс Борис. Я вже вирішила, що більше з ним мене нічого не пов'язує, він для мене – пусте місце.

Не ворушачись, я лежала в ліжку. Побушувавши, Борис пішов у вітальню і за кілька хвилин звідти почулося п'яне хропіння.

Витерши сльози, встала, швидко одяглася і пройшла до спальні Максима. Подальше перебування під одним дахом з тим, кого ще сьогодні вранці вважала за свого чоловіка, стало для мене нестерпним.

– Максе, зайчику, прокинься, – я легенько поторсала сина за плече.

– Що? – Максим сів на ліжку і потер кулачками заспані оченята.

– Котику, будь ласка, одягнися. Ми зараз поїдемо до Свєти...

Намагаючись не шуміти, вдягла сина і зібрала в дорожню сумку необхідні речі. За кілька днів повернуся сюди, але Бориса тут уже не буде! Можна, звичайно, залишитися і вранці сказати все, що я про нього думаю, і вказати йому на двері, але, чесно кажучи, мені просто не хотілося, щоб Максим побачив, в якому огидному стані перебуває людина, яку він зовсім недавно почав називати татом на прохання самого ж Бориса. Ще не вистачало, щоб мій син став свідком скандалу.

Взявши сонного Максима за руку, тихо відчинила вхідні двері та переступила поріг. Двері за нами плавно зачинилися, пролунало клацання автоматичного замка.