Глава 6

Наступного дня небо затягнулося хмарами і пішов дрібний дощ. Це «задоволення» тривало три дні, то вщухаючи ненадовго, то пускаючись з новою силою. Я вже шкодувала, що погодилася на Свєткіну пропозицію приїхати сюди, адже коли з'явиться можливість виїхати – невідомо.

Свєтка вечорами пропадала з Віталиком, мені ж, щоб було чим згаяти час, притягла детективи Агати Крісті, і на тому дякую.

Третього дня прибіг сусідський хлопчик і повідомив, що за півгодини проїжджатиме автобус і треба поквапитися на нього, якщо хочемо виїхати, а то дорогу може розмити...

Свєтка в цей час збиралася на чергове побачення, я чистила картоплю на вечерю, але, почувши про автобус, ми покидали свої заняття і почали поспіхом збирати речі.

Яке задоволення я відчула, зручніше влаштовуючись на жорсткому пасажирському сидінні – словами не передати! Мене переповнювала радість від думки, що скоро побачу Максима, батька, Ліду, зможу їх обійняти. Здавалося, що в цьому селі я провела не тиждень, а цілий рік. Свєткіна бабуся, Катя і Сашко – чудові люди, гостинні, але за вдачею я міський житель, мені потрібні рух, метушня, можливість посидіти в літньому кафе теплим вечором, сходити в кіно, пройтися по магазинах, а життя в селі таке розмірене і одноманітне. ..

За три з половиною години ми вже були у рідному місті. Попрощавшись зі Свєткою, я поїхала додому.

У дверях знайшла записку з таким змістом: «Лєна, як тільки з'явишся, терміново подзвони мені. Максим у мене. Сергій".

Дивно... Чому Максим у Сергія? Він же має бути в батька...

Хоча я не припускала, що мене не буде в місті тиждень, а в батька з Лідою могли змінитись плани. Може, їм терміново потрібно було кудись їхати, зв'язатися зі мною вони не змогли, напевно тому й відвезли Максима до Сергія, бо більше немає до кого... Вважаючи таке пояснення цілком логічним, я вирішила спочатку прийняти душ, а вже потім їхати до Сергія. І за одно по дорозі заскочити в магазин і купити недорогий телефон замість того, що втонув в колодязі.

Висушивши волосся, я одяглася і пройшла до передпокою. Тільки взула кросівки і почала зав'язувати шнурки, хтось постукав.

Я відчинила двері. На порозі стояла заплакана Свєтка, за її спиною – Сергій з Максимом на руках.

– Лєнка! – Свєтка обняла мене і тикнулася обличчям в моє плече, здригаючись від ридань.

Я розгублено подивилася на Сергія: невже він знову встиг щось накоїти? Сергій відвів очі в бік і притиснув до себе Максима, який теж почав пхикати.

– Свєт, що сталося?

Свєтка підвела голову і крізь сльози глянула на мене, потім подивилася на Сергія:

– Скажи їй сам! Я не можу! Лєнка, ти тільки тримайся, знай, що ми завжди поруч...

Максим вирвався з Сергієвих рук, підбіг до мене і обійняв за ноги.

– Мам, дідусь помер… – він глянув на мене сумними сірими очима, по його щоках котилися сльози. – І Ліда теж...

Серце завмерло і нічим стало дихати. Ні... Це не правда... Ні...

Зігнувшись, я схопилася руками за живіт і осіла на підлогу.

Максим обхопив мене за шию і розплакався:

– Мамочко, хоч ти не вмирай! Не залишай мене!

Сергій хотів взяти мене на руки, але Максим йому заважав.

Свєтка з зусиллям відірвала маленькі рученята від моєї шиї і підхопила хлопчика на руки.

Максим почав пручатися:

– Відпусти мене! Я хочу до мами!

Сергій відніс мене до спальні і поклав на ліжко. Як крізь вату я чула Максима, а мене зсередини давив нестерпний біль. Як таке могло статися? Це не може бути правдою! Таке могло статися з кимось іншим, але не зі мною! Мій батько не міг померти, адже я з ним тиждень тому розмовляв телефоном, і це була дуже щаслива людина... Ні! Я не вірю! Ні! Ні!

Я замолотила кулаками по подушці, а потім шпурнула її на підлогу, збивши з тумбочки рамки з фотографіями. Скло розбилося і розлетілося на всі боки.

Мене душили сухі ридання. У горлі немов застряг шматок наждачки, дряпаючи своєю шорсткою поверхнею. Я закашлялася і ніяк не могла зупинитися.

Свєтка принесла склянку з водою. Я підвелася, тремтячою рукою схопила склянку і почала жадібно пити, проливаючи краплі на покривало. Легше мені стало тільки на мить.

До спальні увійшов Максим, підійшов до ліжка і хотів його обійти, але Свєта йому заборонила:

– Максе, сонечко, не йди туди, там розбите скло, ти можеш поранитися. Я зараз приберу...

–  Я хочу до мами!

Я сіла і простягла до сина руки:

– Йди до мене...

Сергій підняв хлопчика і поставив на ліжко.

Похитуючись, Максим підійшов до мене і обійняв за шию:

– Мамулю, я за тобою так скучив! Мені було без тебе так погано...

Я притиснула його до себе:

– Максимчику, я за тобою теж скучила, і за дідусем, і за Лідою...

Я заплакала, обіймаючи свого сина і цілуючи його в щічки, носик. Він залишився в мене один-єдиний, і нікого більше немає...