Глава 2

Не поспішаючи, ми прогулювалися центральним проспектом.

Яскраво світило сонце, але в повітрі відчувався запах озону. Занепокоївшись, що можемо потрапити під дощ, я подивилася на небо, але побачила там лише невеличку хмаринку і тільки в далечіні темніла грозова хмара. Несподівано на асфальт впало кілька крапель, а потім розпочалася справжня злива.

Сміючись, ми побігли до найближчого кафе.

В залі виявилося багатолюдно, але нам пощастило: ми сіли за останній вільний столик.

Влаштовуючись зручніше на стільці, я кинула погляд на Свєтку і пирхнула:

– Свєт, ти схожа на мокру курку!

Та, іронічно посміхнувшись, простягла мені дзеркальце:

– На, красуне, поглянь на себе!

Я подивилася на своє відображення і пирснула в кулак: туш з нафарбованих вій розмазалася під очима темними плямами.

– Ну і фейс! Свєт, уявляєш, а я подумала, що дуже сподобалася бармену, коли він дивився на мене своїми чорними очицями.

Давлячись від сміху, я почала витирати розмазану туш носовою хустинкою.

Свєтка роззирнулася. Така в неї звичка – розглядати оточуючих, щоб не пропустити знайоме обличчя. Мені ж, наприклад, ліньки когось вишукувати. Я можу на вулиці пройти повз знайомого і не звернути на нього уваги. Але це не говорить про те, що я якась там розсіяна особа з тарганами в голові, просто так чомусь виходить...

Хлопці, які сиділи неподалік, поглядали на нас, демонструючи явну зацікавленість.

Свєтка ж, ніби не помічаючи цих промовистих поглядів, ковзнула по чоловічій компанії своїми блискучими зеленими очима, тільки куточки губ здригнулися у ледь стримуваній посмішці.

Непомітно кивнувши в їхній бік, вона впівголоса промовила:

– Лєн, поглянь, які стильні хлопчики сидять за сусіднім столиком. Їх хоч зараз знімай на обкладинку модного журналу, а під знімком напис великими літерами "Наша золота молодь". Але що я тобі скажу... З власного досвіду знаю, що такі хлопці гарні тільки коли на них дивишся як на красиву картинку, а при найближчому знайомстві – суцільне розчарування. Вони зациклені на власних персонах. Типові егоїсти.

Я заперечила:

– Ну чому ж... А як у це правило вписується твій милий Сергій? На нього теж приємно подивитись...

Свєтка жартома помахала вказівним пальцем:

– Лєн, тобі має бути відомо ще зі школи, що в кожному правилі є винятки.

Один із «стильних» хлопців підвівся з-за столика, підійшов до нас і привітно посміхнувся:

– Дівчата, а як ви дивитесь на те, щоб об'єднатися?

Свєтка послала йому у відповідь променисту посмішку:

– Нам дуже приємно чути таку пропозицію, але боюся, наші чоловіки неправильно нас зрозуміють…

Посмішка у хлопця зникла:

– Прошу вибачення.

– Не варто.

Щойно він відійшов, я нахилилася до подруги і прошепотіла:

– Навіщо ти його відшила? Я, може, була б не проти з ним познайомитися і таке інше...

Свєтка хмикнула:

– Для «і таке інше» у нього напевно є дівчина. Ти ж не хочеш стати одним із пунктів у його довгому списку?

– Звідки ти знаєш? А може я й сама готова розпочати список?

– Та ну? Невже у нашої снігуроньки почалася відлига? Хоч за такої спеки і не дивно...

Я розсміялася:

– Свєт, ти в мене дочекаєшся! Я ж теж хочу відчути, що комусь потрібна не тільки як дбайлива мати чи любляча донька...

Свєтка закусила губу і запитливо подивилася на мене.

– Хочеш, я підійду до нього і скажу, що я пожартувала і ти – самотня жінка, яка сумує за чоловічим товариством, і не проти з ним познайомитися? – неочікувано поцікавилась вона, підводячись зі стільця.

Я розгублено дивилася на неї:

– Ти з глузду з'їхала!

– Жартую. Щось офіціантки не видно, тому краще підійду до стійки і там зроблю замовлення. Тобі чого смачненького хочеться?

– Від морозива я б не відмовилась.

– Тоді замовлю дві порції…

За морозивом Свєтка розпитувала про Максима, про батька та Ліду.

Я повідомила їй новину, що Ліда вагітна.

Свєтка охнула:

– Ну і справи! Мої їм вітання! Це наскільки ж ти будеш старшою за свого братика чи сестричку? Чесно скажу, цифра вражає...

Я знизала плечима

– Якось переживу. Зате Максимові буде веселіше...

Випадково кинувши погляд ліворуч, у великому дзеркалі, що висіло на стіні, я побачила віддзеркалення плеча і потилиці якогось чоловіка. Його густа шевелюра здалася мені такою до болю знайомою... За його столиком обличчям до мене сиділа вродлива темноволоса дівчина. Усміхаючись і жваво жестикулюючи, вона про щось розповідала.