Глава 4

Березень

За вікном яскраво-сліпуче сяяло весняне сонце. У його золотавих прозорих променях, що перетинали кімнату, кружляли порошинки. З бурульок, немов змагаючись хто швидше досягне землі, падали краплі води.

У палаті стояла незвична тиша: не лунали голоси молодих матусь, не було чути плачу малюків – мої дві сусідки вже поїхали додому.

Я з ніжністю подивилася на маленьке жовто-червоне личко сплячого сина. Який він маленький та тендітний! Я притиснула його міцніше до грудей – нікому не віддам! Це моя плоть і кров, моє маленьке сонечко...

Його крихітні губки зігнулися в посмішці – літня медсестра сказала мені, що це з ним уві сні ангели граються. І така прекрасна і безневинна була його усмішка, що в мене на душі посвітлішало. Ну і нехай, що у нас немає татка – він колись пошкодує про це. Нехай на мене сердиться батько і не хоче мене бачити – у мене є Свєта, Сергій, Ліда, вони мене підтримають...

Двері прочинилися і в палату увійшла медсестра Таня.

– Лєно, збирайся, за тобою вже приїхали. Давай сюди цю лапулечку, я його вдягну, – вона обережно взяла в мене з рук сина.

Скривившись від болю, я встала з ліжка і почала збирати речі. Раніше я якось не замислювалася про те, як дитина з'являється на світ, як почувається породілля. Надивившись фільмів, я вважала, що жінці буває боляче тільки під час пологів і вже після годинного перепочинку вона може танцювати (якщо пологи не дуже складні).

– Як ти назвеш своє янголятко? – запитала Таня, поклавши мого сина в білий, з красивими ніжно-блакитними рюшами, "конверт". – У мене три дівчинки, а нам з чоловіком так хотілося хлопчика. Я б назвала його Максимом на честь дідуся...

Я повторила це ім'я, ніби пробуючи на смак:

– Максим… Гарне ім'я. Я свого сина так і назву. Буде він у мене Максимом...

Я взяла малюка на руки, Таня підхопила мою сумку з речами, і ми вийшли з палати.

Тільки-но я переступила поріг, мене оглушив хор голосів:

– Ві-та-є-мо!

Я замружилась від яскравого сонця. Розплющивши очі, на мить розгубилася від несподіванки: мене на вулиці чекали не тільки Сергій та Свєта, а й Ліда з моїм батьком – а от його я ніяк не очікувала побачити.

Батько підійшов до мене, поцілував у щоку і, простягнувши великий букет білих троянд, буркотливим тоном попросив:

– Дай потримати онука...

Незграбно тримаючи згорток однією рукою, він відкинув куточок «конверта», глянув на Максима і розцвів у переможній посмішці:

– Ви тільки подивіться, як він схожий на мене! Ну, вилитий я!

Ліда забрала у нього малюка:

– Не вміють чоловіки правильно тримати дітей. І схожий він на Лєну: такий самий носик, ротик...

Свєта та Сергій, посміхаючись, спостерігали за цією метушнею.

– Давайте по машинах і їдемо до Лєни додому, – скомандував батько, коли пристрасті трохи вщухли.

Вдома на мене чекав ще один сюрприз –  святково сервірований стіл.

Батько, Сергій та Ліда з Максимом на руках пройшли до вітальні.

Пританцьовуючи від нетерпіння, Свєтка чекала, поки я зніму курточку і роззуюся.

– Лєнка, ти стала ще більше незграбною, ніж на останньому місяці вагітності... Пішли, я тобі таке покажу! – поквапив вона і потягла мене за руку в спальню.

Поруч з моїм ліжком стояла гарна біла колиска.

– Це подарунок від твого батька та Ліди, – пояснила Свєта.

Обережно я присіла на ліжко і подивилася на подругу:

– Досі не можу отямитися від подиву. Здається, батько радий появі онука...

– У цьому заслуга Ліди – вона проводила з ним розмови виховного характеру… А ти як почуваєшся? Дуже боляче було, коли народжувала? Розповідай, я хочу знати всі подробиці...

Я втомлено посміхнулася:

– Якщо я розповім у подробицях, то тобі ніколи не захочеться побувати у пологовому. Для мене це була справжня Голгофа... Якби ти знала, як мені хочеться спати...

Я позіхнула і, не роздягаючись, прилягла на ліжко.

– Моє дитя цю ніч дуже погано спало. Я тільки те й робила, що прокидалася від його крику, вставала з ліжка і колисала на руках. Якщо так триватиме і далі, то моя психіка не витримає такого навантаження.

– Не хвилюйся, витримає. Слухай, а кого ти хочеш взяти хрещеними для малюка?

– Ну, про це я ще  не думала... Та тут і думати нічого: звичайно, тебе та Сергія...

Свєта присіла поряд.

– Лєн...

Вона замовкла.

Не розуміючи, в чому проблема, я поцікавилася:

– В чому справа? Ти не хочеш?

– Дуже хочу! Але...

– Що?

– Ти не подумай, що я нав'язую тобі чиїсь бажання, але як ти дивишся на те, щоб хрещеною матір'ю взяти Ліду? Вона сама не наважується з тобою поговорити про це...

– Ну, взагалі-то я хотіла, щоб ти була моєю кумою, але якщо ти сама просиш, то хай буде Ліда.

З вітальні долинув плач Максима. Одразу ж до нас у спальню із стурбованим виразом на обличчі зайшла Ліда, несучи немовля:

– Маленький хоче до матусі...

Я взяла в неї сина і почала годувати. Свєта з Лідою тихенько вийшли з кімнати.