Глава 5

Різкий звук реальності увірвався у мої сновидіння, а я не хотіла прокидатися. Мені нестерпно, до сліз хотілося додивитися сон, що так раптово обірвався. Цей сон був страшною і прекрасною казкою, похмурою тугою і солодким болем, я не могла згадати що саме мені наснилося, але хотіла знову опинитися у його владі...

І знову цей пронизливий звук... Не в силах втримати ефемерні уривки сну, я відчула роздратування до людини, що стояла по той бік вхідних дверей і вперто тиснула на кнопку дзвінка. Я не поспішала вставати, сподіваючись, що непроханому гостеві набридне стояти під дверима, і він піде. А я знову засну і побачу цей сон... Але дзвінки продовжувалися.

Ну і нехай...

Я навпомацки знайшла простирадло, що збилося в ногах безформною купою, і натягла собі на голову. Мені було не під силу не те, щоб встати, а навіть розплющити очі. Однак візитер виявився занадто наполегливим: після особливо тривалого дзвінка у двері постукали, потім пролунав дзвінкий Свєткін голос (напевно вона говорила все це в замкову шпарину):

– Лєнка! Відкривай! Я знаю, ти вдома! Я стукатиму в ці чортові двері, поки не відчиниш!

Слабкою рукою відкинувши простирадло, я сяк-так підвелася з ліжка. В очах стрімко потемніло, стіни зрушили з місця і закружляли навколо мене в шаленому хороводі. Застогнавши, знову впала на ліжко. Перед очима пропливали якісь невиразні епізоди: я біля ресторану сиджу за столиком з родичами та Свєткою, з'являється Алекс, ми з ним про щось розмовляємо, кудись їдемо, далі – цілковита темрява. Напевно, мені все це наснилося. Раптом мій мозок блискавкою пронизала думка: «Господи, який сьогодні день? Свєтка прийшла раніше, як ми й домовлялися, щоб потім разом поїхати до загсу... Я ж сьогодні виходжу заміж!»

Я знову зробила спробу підвестися з ліжка, на цей раз більш вдалу, і пішла до передпокою.

Мимохідь побачивши своє відображення у дзеркалі на стіні, жахнулася. Так кепсько не виглядала навіть коли хворіла на грип: очі та повіки червоні, обличчя опухле, губи бліді – хоч у фільмі жахів знімайся.

Відчинивши двері, я поспішили назад до спальні, на ходу кинувши подрузі:

– Привіт! Заходь! Я зараз швиденько приберу ліжко і одягнуся. Чорт, куди поділася моя сукня? Чому я не можу її знайти? Вона ж висіла в шафі...

Свєта стояла біля дверей, з дивним виразом спостерігаючи за мною.

Я зазирнула у ванну кімнату і обімліла: те, що мало бути моєю весільною сукнею, неохайною купою валялося в раковині і складалося з порізаних ножицями та обпалених шматків тканини. Я вийшла в коридор, притулилася до стіни і повільно сповзла нею на підлогу. Від побаченого в мене був шок. Я тупо дивилася на протилежну стіну і не могла зібратися з думками. Мені здавалося, що я ще сплю і все це мені сниться.

– Свєто, що це означає? У чому ж я поїду до загсу? – пошепки просипіла я.

Мені стало страшно, хотілося заплакати, але сліз не було.

Свєта обхопила руками себе за плечі, наче їй стало холодно, і тихо запитала:

– Лєн, ти пам'ятаєш, що було вчора?

Я подивилася на неї запаленими очима:

– Що за дурне питання? Звичайно, пам'ятаю. Ми з тобою ходили купувати тобі сукню...

Заперечливо хитнувши головою, Свєта повільно підійшла до мене і присіла поряд. Скоса глянувши на мене, вона відкрила свою сумочку, дістала пачку цигарок, але, подумавши, вкинула її назад.

Я схопила її за руку:

– Що ти хитаєш головою?

Свєтка знову дістала цигарки і цього разу прикурила. Глибоко вдихнувши сигаретний дим, вона закашлялася.

– От лайно! Хто мені їх підсунув? – висипавши з пачки штук десять цигарок, вона почала їх з обуренням роздивлятись. – Лєн, ну ти поглянь, що мій братик коїть! Ну, я до нього доберуся, мало не здасться! Ця вісімнадцятирічна сопля розгорнула антинікотинову кампанію – він вирішив відучити мене від куріння і підклав у пачку інші цигарки: суперлегкі замінив на міцніші. А я їх ненавиджу, вони викликають у мене нудоту... Ну він у мене ще отримає за ці витівки! Лєн, а ти мене не розігруєш? Ти що, правда, дні поплутала? До речі, сукню ми купили позавчора. А вчора ви з Алексом повинні були розписатися. Ми поїхали до загсу, але твій наречений запізнювався і нам довелося його чекати. А коли він з'явився, ви про щось поговорили, і нічого не сказавши, ти поїхала. До речі, це було не дуже гарно з твого боку. Мені довелося сказати твой тітці, що то був твій хлопець і в нього, мабуть, щось сталося. Я намагалася додзвонитися до тебе увечері, але безрезультатно. Я приїжджала до тебе додому, але мені ніхто не відчинив. Поясни, що сталося? Де ти була?

Немов по клацанню пальців невидимого гіпнотизера туманна пелена, що огортала мою свідомість, безслідно розчинилася. Простогнувши коротке «Ні!» я впала обличчям на підлогу, щосили вдаривши по паркету руками.

– Ні! Це не правда! Я не вірю, що то був не сон! Це не правда! Неправда!

Захлинаючись сльозами, я вигукувала якісь слова, лаялася, скаржилась і проклинала.

Свєта швидко пішла на кухню і принесла мені склянку води. Опустившись поруч зі мною на коліна, вона промовила:

– На, випий... Не поспішай...