Глава 2

В паніці заметушившись по спальні, я почала похапцем збирати розкидані на ліжку речі і закидати їх у шафу. Дивна реакція на стресову ситуацію: можна подумати, що чистота на ліжку зараз мені чимось зарадить.

– Вони вже зайшли до під'їзду, – повідомила Свєта. – Я відчиню, а ти тим часом заспокойся.

Я схопила її за руку:

– Свєт, що мені робити?

Подруга підбадьорливо стиснула мою долоню:

– Не панікуй. Якось викрутимося...

Дзвінок пролунав як постріл з гармати.

– Іду-іду, – проспівала Свєта. – Здрастуйте, дядьо Колю. Привіт, Сергію.

Крізь щілину від прочинених дверей спальні я побачила, як батько обійняв Свєту за плечі.

– Привіт, моя люба. Давно тебе не бачив. Як у тебе справи? Що батьки? Як мама почувається на новому місці?

(Мій татусь та Свєтини батьки разом навчалися в інституті та дружать ще з часів бурхливої ​​студентської молодості. Кілька місяців тому її батьки переїхали в інше місто, щоб доглядати бабусю Свєти, а сама Свєта залишилася з молодшим братом Костею тут, бо хлопець тільки-но закінчив другий курс і не побажав кидати навчання в місцевому університеті).

Свєта посміхнулася у відповідь:

– У мене для вас гарна новина: батьки приїжджають наступного тижня і ми до вас нагрянемо всім сімейством. Тож готуйтеся до дебатів на політичні теми – вдома з татком ніхто не хоче спілкуватися на подібну тематику…

(Якось я виявилася свідком такої дискусії між Свєткіним батьком і своїм – це було водночас і кумедне, і нудне видовище. Вони могли годинами сперечатися, по кілька разів повертаючись до одних і тих же питань, і кожен намагався переконати співрозмовника, що тільки його думка найправильніша. І якщо згадати вислів, що у суперечці народжується істина, то в їх суперечках завжди народжувалися дві істини, причому за змістом протилежні одна одній).

Батько та Сергій пройшли до вітальні.

Я стояла посеред спальні з халатом у руках, серце як божевільне стукотіло у грудях, а в голові пульсувала одна думка: «Що робити?».

– А де моє сонце? – почувся голос батька.

– Миколо Степановичу, дівчата, напевно, кудись збираються. Ви гляньте, як чудово виглядає Світлана, – у Сергієвому голосі пролунало явне захоплення.

– І то правда. Ти вибач, Свєтулю, що такий неуважний. Старію. Раніше таких промахів не допускав. А Сергій має рацію, ти виглядаєш неймовірно. Був би я на двадцять років молодший, я б на тобі, такій красі, неодмінно одружився.

Свєка засміялася:

– Та годі вам! Зараз покличу Лєнку.

Двері в спальню прочинилися і Свєта швидко підійшла до мене.

– Ти що, так і стояла увесь цей час? Кинь ці речі і пішли. Нічого страшного батько із Сергієм тобі не зроблять. Принаймні не з'їдять тебе – це факт.

Я з подивом і образою подивилася на подругу:

– Як я можу бути спокійною, коли в сусідній кімнаті найсерйозніша перешкода на моєму шляху?! Свєт, що мені сказати батькові? Що вигадати? Господи, я так боюся показуватись йому на очі! Мені здається, він про все здогадається...

– Щось вигадаємо... Знаєш, що? Скажімо, що йдемо... на весілля.

Я подивилася на Свєтку як на божевільну:

– Ти в своєму розумі? Він мене за поріг не пустить – це в кращому випадку, а в гіршому – зовсім прикує ланцюгом до батареї.

– Ми скажемо, що йдемо на весілля до нашої подруги.

Я ледве стрималася, щоб від безвиході не почати в істериці заламувати руки.

– Я почуваюся як у пастці і... Свєт, мені так страшно! У мене вже під оком починає сіпати…

Свєта взяла мене за плечі:

– Візьми себе в руки. Згадай, про що думала десять хвилин тому: ти виходиш заміж за хлопця, якого кохаєш і який кохає тебе. І я за тебе дуже рада! Ану зачейкай секунду… У мене в сумочці повинне бути заспокійливе. Купила на всякий випадок – через кілька днів у нас на роботі буде аудиторська перевірка і дівчата вже зараз починають стресувати. Ось, тримай. Зараз принесу склянку води.

Я взяла пігулку і нервово посміхнулася:

– Сподіваюсь, це мені допоможе…

Побачивши нас, Сергій замовк на півслові.

Батько, який щось занотовував у записник, підняв голову. Відклавши ручку і записник убік, він підвівся з дивана і зробив крок назустріч.

– Привіт, тату, – я чмокнула його в щоку.

– А мене не поцілуєш? – Сергій, посміхаючись, дивився на мене своїми небесно-блакитними очима.

Я насмішкувато подивилася на хлопця:

– Ти жіночою увагою і так не обділений, а в тата тільки одна шанувальниця - це я!

Батько розвів руками:

– Ну, дочекався. Рідна донька вважає, що я вже не приваблюю жінок і мені тільки й залишається що розгадувати кросворди та дивитися телевізор.