Частина І Глава 1

Липень

Немов морська піниста хвиля накрила мене з головою, обплутала довгими нитками холодних водоростей і відхлинула, залишивши по собі відчуття нервового збудження та неспокою.

У моїй душі вирував справжній ураган емоцій, створюючи з хаосу думок, бажань і страху якийсь божевільний коктейль. З кожною хвилиною наближалася вирішальна в моєму житті подія, а я все ще не могла, і частково боялася повірити в те, що сьогодні ввечері я вже буду (хоч як пафосно б це не прозвучало) дружиною пана Олександра Морозова (для друзів - Алекса). Я дотримуюся сучасних поглядів на життя і вважаю, що жінці не обов'язково виходити заміж, щоб народжувати і виховувати дітей, зосереджувати всі свої сили на створенні сімейного затишку (у шлюбі речі доволі крихкої і непостійної), піклуватися про чоловіка (а іноді чоловіки поводяться набагато гірше за дітей), але... Не буду приховувати: коли Алекс запитав, чи згодна вийти за нього заміж, я відчула себе щасливою хмаринкою на сьомому небі. І ось сьогодні ми повинні зустрітися біля загсу…

Щоправда, був один надважливий нюанс, який трохи затьмарював цей знаменний день – на жаль, наш шлюб виявиться ну-у-у дуже неприємним сюрпризом для мого батька, бо виходила я заміж, не поставивши його до відома. А він у мене людина з важким характером, владний, іноді буває навіть занадто суворим, і для нього не прийнятно, коли щось відбувається всупереч його волі. Щоб мій татусь завчасно не дізнався про моє з Алексом весілля, ми вирішили, що на офіційній церемонії в загсі будуть присутні тільки наші свідки – моя найближча подруга Світлана та його друг Руслан, а потім ми вчотирьох відзначимо цю подію в ресторанчику…

Згадала про батька – і десь під серцем виник щемливий біль. Почувалася по відношенню до нього зрадницею, але моє кохання до Алекса було набагато сильнішим. Я просто не могла, та, чесно кажучи, і не хотіла опиратися цьому божевільному фізичному потягу. З тієї самої миті, коли вперше побачила цього хлопця, мої думки були тільки про нього, відтісняючи здоровий глузд у найдальніший куточок свідомості…

Як же не хочеться думати про ту хвилину, коли доведеться все розповісти батькові… Уявляю, як він розлютиться! Той психологічний пресінг, який він влаштував мені пару місяців тому, випадково угледівши нас з Алексом у ресторані, порівняно з майбутнім скандалом здасться дитячим лепетом.

Ну я просто не можу зрозуміти, чому він так упереджено (і це ще м'яко сказано) ставиться до мого хлопця? Чому через якісь незрозумілі чвари чи інтриги мені доводиться таємно виходити заміж, наче зараз якесь середньовіччя? Залишається лише сподіватися, що згодом батько змириться з тим, що Алекс буде моїм чоловіком... В іншому випадку... Ні, не хочу зараз думати про це і псувати собі свято... Це все потім...

Ну хіба це злочин, що я люблю Алекса, а не Сергія – таткового протеже? Не заперечую, Сергій – гарний хлопець (високий блакитноокий шатен з неймовірно привабливою посмішкою), але до нього я відчуваю лише дружню симпатію. У його присутності у мене не пришвидшується серцебиття, мурашки не бігають по шкірі і в душі не вибухає феєрверк від випадкових дотиків. Як виникло у мене до нього почуття цієї дружньої симпатії при першому знайомстві, так за три роки воно анітрохи не змінилося. Не відбулося жодної хімічної реакції в моєму організмі, щоб я почала думати про нього не як про друга, а в дещо іншому руслі. Зовсім інакше було з Алексом. Коли побачила  його вперше - відчула дивне збентеження. Потім випадкова зустріч поглядами, заворожуючі сріблясто-сірі очі - і я зрозуміла: все, пропала. Серце завмерло, потім з шаленою швидкістю полетіло кудись униз, знову повернулося на своє місце, але вже збилося зі звичного рівного ритму. Лише один погляд - і я втратила голову. Думки про Алекса з маніакальною наполегливістю переслідували мене всюди, зруйнувавши вщент мою душевну рівновагу і позбавивши спокійного нічного сну. Я аж ніяк не бажала відчувати такі сильні емоції, намагалася викинути Алекса з голови - і не змогла…

Тому що б там не планував мій татусь стосовно мене та Сергія, а мої почуття теж треба враховувати. І своє особисте життя я маю повне право влаштовувати сама, без будь-яких вказівок і побажань! З мене вистачить і того, що після смерті матері (а мені тоді було років п'ять) я росла під пильним наглядом батька, під його авторитарним контролем майже до шістнадцяти років, до мого першого «бунту»... І зараз я щаслива, не зважаючи ні на що! Я ладна кричати про своє кохання, хоча цього, можливо, ніхто й не зрозуміє. Скоро я стану дружиною найкрасивішого чоловіка!

Мої сумбурні думки були перервані треллю електричного дзвінка. Відчинивши вхідні двері, я побачила свою подругу Свєту.

Жестом запросила її до квартири:

– Ну нарешті! Я на тебе вже зачекалась… Як тобі моя зачіска? Я вирішила не їхати в салон, а зателефонувала Танюшці і вона погодилася приїхати до мене додому і півтори години чаклувала над моїм волоссям...

Пройшовши за мною в спальню, Свєта з подивом глянула на мене.

Запитально звівши брови, я поцікавилася:

– Що? Із зачіскою щось не так? Може, краще було залишити волосся розпущеним, тільки трохи підкрутити? Чи на сукні пляма? Я тобі казала, що світлий колір – хоч і данина традиції, але він непрактичний…

Я уважно оглянула коротку шовкову сукню з бретелями, що ідеально сиділа на моїй фігурі. Кольори шампань, спереду вона застібалася на численні маленькі перламутрові ґудзики. Сукня мені дуже подобалася, і я б засмутилася,коли б довелося перевдягатися у щось інше.