Розділ 17

— Девіде! — увірвавшись у кімнату, закричала Дарія.

— Тебе ніхто стукати не вчив? — вийшовши з ванної кімнати в халаті, визвірився.

Дарія фиркнула й перевела погляд на Ламію, яка перебувала в його ліжку.

— Знайшов нову подружку? — скривилася.

— Ламіє, пішла геть із кімнати! — суворо сказав.

Представниця вампірів із роду Ламій встала з ліжка, одягнулася та, злісно поглянувши на Дарію, мовчки вийшла.

— Що хотіла? — не дуже приязно поглянув.

— Офелія повідомила, що ти, гібрид, виродок родини хочеш стати новим верховним та претендуєш на трон! Але ти забувся... братику, що це місце моє! — з відразою та злістю промовила Дарія.

Девід вишкірився та, відкривши двері силою телекінезу, сказав:

— Йди... та готуйся до балу! Ще поборемося... сестричко!

Дарія, вийшовши з кімнати, гримнула дверима. Девід, розлючений нахабною поведінкою сестри, зі злості стукнув кулаком об стіну, й на місці удару відразу виникла тріщина.

Девід відчував, що щось змінилося в його душі та свідомості. Його alter ego1 намагалося боротися, протидіяти змінам, тому роздратування, спалахи гніву та емоції брали вверх. Чоловік переодягнувся та, збираючись вийти з кімнати, зупинився. Не розуміючи навіщо, але підійшов до тумби та, відкривши верхню шухляду, дістав звідти срібний ланцюжок із шестигранним кулоном із чорного агату. Кілька хвилин не кліпаючи дивився на нього, й варто було йому взяти в долонь, як, відчувши різкий біль, кинув на підлогу. Скривившись, поглянув на долоню, на якій відразу ж виник опік.

— Девіде?

Чоловік озирнувся й побачив на порозі Офелію. Ногою віджбурнув кулон під ліжко та натягнув посмішку на обличчя.

— Вітаю! — кивнув.

Офелія пильно поглянула на Девіда, примружила погляд та, підійшовши, взяла його за руку.

— Завтра бал! Будь готовим, Девіде!

Чорна енергія перемістилася з рук Офелії-Ірми в тіло чоловіка. Його вени на руках, а потім по всьому тілі стали чорними.

— Звичайно, Офеліє! — відповів, і його очі стали чорними.

Посіявши злобу та ненависть, Ірма планувала розірвати сильний та емоційний зв’язок брата з сестрою, адже розуміла, що Девід завжди, у будь-якій ситуації буде захищати Дарію. Взявши під контроль емоції та свідомість первістка родини Ламберт чорною магією, всіляко намагалася підкорити його повністю!

Але гарний настрій та відчуття перемоги в Ірми тривали недовго. Новина про зникнення вожака Баргестів та псів із лігва неабияк занепокоїла, тому наказала вампірам віднайти їх, а сама, відкривши магічний портал, перемістилася в замок Некромантів.

— Навчена, ти знову помилась! — лютував Некромант. — Відьма з клану Гуатор Елемента жива!

Ірма від хриплого голосу та гніву некроманта затремтіла.

— Цього не може... бути, — прошепотіла та, стиснувши кулаки, опустила голову.

— Не може?! — закричав некромант, й замок здригнувся. — Ми не можемо відчути її магію, вона прихована від нас! — кинув на підлогу клинок. — Підійми його!

Ірма мовчки підняла зброю, й істота продовжила говорити:

— Цей клинок належить представнику магії вогню з клану Гуатор Елемента! Використай його!

***

На світанку Кейра вийшла з чашкою запашної кави на ґанок. Сьогодні вона та Себастьян повинні вирушити у столицю. Друг за допомогою магії землі знайшов Хана. Відьма сподівалася, якщо зменшить вплив чорної магії, то стражник королівської родини допоможе їм.

— Мої вітання, Кейро! — із роздумів вивів голос Хантера.

Вона підняла голову і, поставивши чашку, кивнула.

— Доброго ранку, Хантере! — всміхнулася й перевела погляд на чоловіка, якого підтримував під лікоть вожак Тімере. Піднялася зі східців і зробила крок.

Кейра зустрілася з ним поглядом. У карих чоловічих очах вона побачила страх, смуток та схожість із Девідом. Глибоко вдихнула та відчула, як пришвидшилося серцебиття.

— Це мій старший брат, Патрік Вествуд! — сказав Хантер. — Він...

— Батько Девіда!

Патрік опустив голову та ледве тримаючись на ногах, розтягуючи кожне слово, повільно сказав:

— Дякую за… поря-тунок!

Три слова, всього три слова, а скільки у них закладено щирості та страждання!

Кейра зі сльозами на очах перевела погляд на Хантера й захитала головою. Їй шкода було чоловіка, але від розуміння того, що саме Патрік, біологічний батько Девіда, бувши Бергестом також, можливо, був причетний до вбивства її матері, стало зле.

— Патріку потрібна допомога, — сказав Хантер. — Він, так же само як і троє інших врятованих, ще не оговтався! Але хотів побачити ту, яка врятувала їх, тому ми тут!

Патрік повільно підняв голову та, пильно поглянувши на Кейру, яка ще стояла в шоковому стані, відвернув голову й, згорбившись, сіпнувся. Вона витерла щоки від сліз та, проводжаючи поглядом чоловіків, зажмурилася. Борючись із сумнівом, варто допомогти Патріку чи ні, декілька разів глибоко вдихнула та, стиснувши кулаки, викрикнула: