Розділ 16

— Я повинна була загинути, — запаливши свічки, вголос сказала Кейра, — й у мене таке відчуття, що... половина моєї душі ще досі перебуває в темряві.

Вогонь зі свічок, ніби відчуваючи її біль та розуміючи слова, заколихався, а вода у глечику піднялася доверху. Вона доторкнулася до полум’я, й воно перемістилося на долоні. З вогню появилася птиця, яка, розправивши крила, почала кружляти над молодою відьмою. Заплющивши очі, Кейра пригадала ніжні та лагідні дотики Девіда, його вуста, а потім... потім настало відчуття страху та болю. Рани були не лише на тілі, але й залишаються ще досі в душі...

Пройшов місяць, і як би боляче не було, але Кейра змогла вгамувати страждання та приховати їх далеко-далеко, у глибині свого серця, туди, де ніхто не знайде й не використає проти неї її почуття.

Доки королівська родина готувалася до маскараду, який повинен відбутися перед коронацією Дарії Ламберт, Кейра намагалася зменшити вплив чорної магії всіма доступними методами, використовуючи чари та різні закляття, не відпочиваючи та забувши, що таке сон.

Грегорі та Себастьян скептично віднеслися до розповідей Кейри, тому за допомогою вона зверталася саме до перевертнів Тімере, які високо в горах, у непрохідних хащах знаходили на роздоріжжі лей-ліній трави та інгредієнти для створення зілля, адже земля подарувала величезну кількість трав. У кожній із них закладена неймовірна сила та енергія, й для приготування зілля дівчина використовувала полинь, звіробій та... лаванду.

Також Кейра читала кельтські, слов’янські стародавні закляття, зверталася за допомогою до Духів її стихій, й навіть Грегорі погодився стати піддослідним, але все було марно!

— Кейро, ти мене вибач, але я вже не маю сили пити ці відвари, — знизав плечима батько.

Молода відьма не змогла приготувати відповідне зілля, яке би протидіяло чорній магії, тому, взявши книгу заклять, засмученою повернулася в кімнату. Через декілька годин почула стукіт у двері. На порозі з’явився Себастьян.

— Кейро, можливо, досить боротися за те, чого не існує! — сказав Себ. — Грегорі хвилюється, й не лише він!

Вона закрила книгу заклинань і перевела погляд на друга, який, схилившись об двері, похмуро дивився на неї.

— Ні, цього не досить! — різко відповіла, а потім, перевівши подих, додала: — Вибач. Я просто не знаю, що робити далі.

Себастьян закотив очі й захитав головою. Він не міг зрозуміти її, але разом із цим інтуїція, внутрішнє відчуття підказувало, що він може допомогти! Або вони разом знайдуть вихід із ситуації, або Кейра нарешті зрозуміє, що ці пошуки — лише ілюзії. Друг присів на підлогу напроти дівчини, схрестив ноги та простягнув руки. Кейра легко всміхнулася.

— Дякую, — витягнула руки назустріч долоням Себа.

— Очисти свій розум, Кейро! Відчуй енергію, вібрацію своєї магії! Не змушуй магію до дій, нехай вона стане твоїм провідником до істини та покаже те, що шукає твоя душа!

«Легко сказати!» — нахмурившись, подумала.

Себастьян помітив вираз обличчя подруги, тому стиснув її руки. З його долонь вийшло зелене світло, яке повільно огорнуло руки Кейри, й, коли її очі стали блакитними, магія землі та води возз’єдналися.

— Terra et aqua, duo ingentes copiae, verba mea ad te compello, auxilium peto!Sit terra semper fecunda et aqua munda!1 — декілька разів в унісон повторили ці слова.

Кейра глибоко вдихнула й заплющила очі. Декілька хвилин нічого не відбувалося. Вона чула свій подих, відчувала міцне рукостискання Себастьяна, а потім, занурившись у свої спогади, опинилася на березі озера та побачила себе в дитинстві, а поряд із нею була Аннабет, яка навчала її магії води та магії вогню.

— Кейро, твоя сила — це не тільки магія вогню та води. Твоя сила — це чисте серце та розум.

Кейра всміхнулася, й по її щоках потекли сльози.

— Дякую тобі, Аннабет! — сказала дівчина й, заплющивши очі, опинилася в іншому місці.

Озирнулася. Вона стояла посеред дороги в цілковитій темряві. Коли очі звикли, придивилася до місцевості та зрозуміла, що вона також була їй знайомою, тому сміливо пішла прямо і вдалині побачила світло фар. Пройшовши ще декілька кроків, дійшла до батькової машини, яка стояла на узбіччі. Кейра намагалася відчути свої емоції та відчуття, адже саме цієї темної ночі вона вперше зустріла Девіда Ламберта.

«Не бійся чоловіка з двома сутностями!

У його темряві твій захист та кохання!

Врятуй ту, яка в майбутньому врятує наш клан, й душі померлих знайдуть спокій! І на останок: після самої темної ночі завжди настає світанок!»

Пригадала уривок із листа Аннабет і задумалася над її словами.

Коли позаду батькової машини зупинилися автівки і з них вийшли чоловіки, вона наблизилася й, зі сторони споглядаючи на себе, перевела погляд на того, до кого лине її серце та душа! Відчула, як сумує за Девідом, й мигцем поглянула на чоловіка з дредами на ім’я Хан! Саме він привозив Мідею в їхній клан, й, здається, саме в цього відьмака закохана шаманка.

Хан...

Можливо, саме цей відьмак допоможе їй врятувати Девіда та Дарію?

Кейра оглянулася та опинилася посеред лісу в той самий момент, коли зграя Тімере відчайдушно захищали її від Баргестів. Вона захитала головою, глибоко вдихнула, адже не хотіла пригадувати цей момент. Коли відволіклася від бійні між вовками та псами, помітила ще трьох Баргестів, які трималися осторонь, й серед них був великий чорний пес із червоними очима, який виділявся поміж інших.