Розділ 14

Після ритуалу Кейра не знаходила собі місця й лише зараз зрозуміла, що Девід після розповіді Мідеї кудись пішов та не повернувся.

 «Девід! Занадто багато останнім часом ти займаєш мої думки!» — подумала.

Присівши на край ліжка, замислилася над словами Духів, але в голові все одно був розгардіяш, тому до кінця зрозуміти, що вони мали на увазі, відьма не змогла. Роздягнувшись, пішла у ванну кімнату та стала під холодну воду.

Все ж таки життя — дивна штука! Вона ненавиділа та одночасно боялася перевертнів, але саме один із них врятував їй життя, й не лише врятував, але й зміг зачепити душу.

Кейра заплющила очі та, піднявши голову назустріч струменям води, прислуховувалася до них, адже вода здатна приймати та передавати будь-яку інформацію, зберігаючи її без змін у вигляді енергії або вібрації. Вода, яка перебуває в постійному русі, виробляє дуже багато енергії, створюючи навколо себе енергетичне поле. Чим швидше рухається водний потік, тим сильніше це поле, й тому одне з магічних властивостей води — це очищення від зайвих думок, негативних емоцій та енергетичного бруду.

— Не бійся своїх почуттів, Кейро, — почувся шепіт.

Вона розплющила очі та озирнулася. Навкруг неї створився блакитний енергетичний потік, який окутав її, ніби кокон.

— Відкрий свою душу! — пролунали ще одні слова, й магія води зникла.

Виключивши воду, вийшла з ванної кімнати на диво в піднесеному настрою. Накинувши халат і присівши перед дзеркалом, висушила волосся та, переодягнувшись у чорну сукню вище колін, відчувала, як шия знову неприємно почала нити.

До вечора, коли ніч вступила у свої права, молода відьма перебувала у своїй кімнаті, але, почувши новий шепіт, який повторювався знову та знову, а саме: «Йди за вогнем!» —спустилася на перший поверх.

— Кейро, ти куди це? — запитав батько.

— У мене справи, — всміхнувшись, відповіла та, взувши балетки, дістала з комода свічку й вийшла на подвір’я.

Щоб працювати з магією вогню, потрібний спокій, тиша та концентрація, тому Кейра, покрутившись на місці та довірившись своїм відчуттям, пішла в напрямку лісу, щоб залишитися наодинці зі своїми думками та магією вогню. Знайшовши затишну місцину, сіла біля великого дуба й, дивлячись на свічку, промовила:

— Ignis!1

Вогонь у свічці піднявся доверху, а його язичок почав коливатися. Через декілька хвилин свічка в руках Кейри почала танути, таким чином вивільнивши вогонь, який палав тепер на долоні відьми.

— Я готова йти за тобою, — вдивляючись у вогонь, сказала. — Покажи мені дорогу.

Вогняна куля перемістилася з долоні, й Кейра, піднявшись на ноги, пішла слідом за нею.

Коли зрозуміла, що вже далеко зайшла, зупинилася та оглянулась. Ця місцевість їй була незнайома. Вогонь, ніби відчуваючи сум’яття володарки, почав кружляти над нею. Кейра розвела руками й промовила:

— Ну, гаразд, веди мене далі!

Зробивши ще кілька кроків, знову зупинилася. Вогонь зникнув, а серце шалено забилося у грудях. Почувся шерех, й у нічне небо з криком злетіли птахи. Кейра озирнулася й, помітивши на землі одяг, насупилася. Щоб вгамувати нестримне серцебиття, глибоко вдихнула й обійняла себе руками.

Позаду почувся новий шерех. Оглянулася й ахнула. До неї повільно наближався великий сірий вовк.

— Девід? — прошепотіла й зробила крок назад.

Вовк підняв морду до нічного неба й завив. Вона здригнулася. Світло засліпило очі, й дівчина закрила долонями обличчя.

— Можеш розплющити очі, Кейро!

Почувши через декілька хвилин чоловічий голос, розплющила очі й, округливши їх, зойкнула, адже перед нею постав... оголений Девід. Засоромившись, закрила долонями очі й відвернулася.

— Девіде, негайно одягнися!

Чоловік хмикнув.

— Кейро, ти що, ніколи не бачила оголених чоловіків? — засміявся та, піднявши з землі одяг, почав одягатися.

— Як ти смієш таке мені говорити? — обурилася й повернулася голову.

Чоловік, схиливши голову набік, лукаво усміхнувся та затягнув ремінь на штанах. Кейра нервово почала кусати губи й відчула, як серцебиття прискорюється, а повітря в легенях становиться все менше…

— Чому ти тут? — спокійно запитав Девід й, прислуховуючись до шалених ударів її серця, всміхнувся.

«Цей стукіт найкращий у світі, який із задоволенням готовий слухати все життя!» — подумав.

Кейра провела очима по деревах, і все заради того, щоб не дивитися на чоловіка. Гм... дійсно, навіщо вона тут?

— Я... гуляла й сама не зрозуміла, як заблукала. — Відповіла й перевела погляд на Девіда, який не поспішав одягнути светр. — Я... насправді пішла за вогнем, — глибоко вдихнувши, зізналася. — Він привів мене сюди.

Девід підняв з землі светр та повільно зробив крок. Кейра покрутила головою й, зрештою перевівши погляд на голий торс чоловіка, нахмурилася.

— Твої рани, вони до кінця не загоїлися, — помітивши рубці на чоловічому тілі, тихо сказала й інстинктивно зробила крок назустріч Девіду. — Почекай, не одягай светр!