Розділ 10

Девід спустився донизу та, склавши руки позаду, спостерігав за процесією біля воріт. І всі чекали, доки він запросить їх на територію маєтку. Родовий маєток Ламбертів по спадку був переданий Девіду, й по відьомських законах ніхто не мав право перебувати на території без дозволу власника, навіть кровні родичі. Девід наказав охороні відкрити сталеві ворота. Першим зайшов Хан й відразу направився до нього, потім вийшли стражники, матір, бабуня та незнайомий чоловік.

— Девіде, Селеста, а особливо Офелія розлючені, — підійшовши, похмуро промовив Хан. — А цей чолов’яга з поселення Гуатор Елемента, й він шукає...

— Тату?!

Девід і Хан озирнулися. Кейра ступила до батька, але Девід перехопив її за руку та потягнув до себе. Дівчина ахнула та здивовано перевела погляд на Ламберта.

— Що ти робиш? — прошепотіла.

— Я говорив йти у свою кімнату, — нахмурився й схилився ближче до її обличчя.

Кейра широко відкрила очі й глитнула. Тепле дихання Девіда приємно лоскотало обличчя, але від насупленого виразу та темних очей стало ніяково.

— Відпусти її, — доторкнувшись до плеча брата, лагідно промовила Дарія, адже розуміла, що через порив та необдуманий вчинок можуть виникнути проблеми з батьком Кейри, який, стиснувши кулаки, йшов швидким кроком до них та свердлив поглядом Девіда.

Ламберт озирнувся та неохоче відпустив руку дівчини. Вона стояла в шоковому стані й, вдивляючись у його очі, відчула, як шаленіло її сердечко.

Хан також озирнувся та нахмурився, коли процесія зі стражниками, Селестою Ламберт, верховною відьмою Офелією Ламберт та чоловіком на ім’я Грегорі зупинилися в кількох метрах.

— Девіде, потрібно поговорити! Негайно! — примружившись, голосно промовила верховна відьма.

— Обов’язково поговоримо! — схилив голову набік й перевів погляд на матір. Вона, як завжди, мала чарівний вигляд. — Привіт, мамо! — кивнув.

— Кейро, з тобою також буде серйозна розмова! — вийшов напередГрегорі Маршал.

Дівчина навіть не встигла переодягнутися, тому, закутавшись у светр, ступила до батька.

— Тату, чому ти тут? — провела долонею по його руці. — Я ж говорила, що тобі не варто хвилюватися.

Грегорі, поглянувши на доньку, видихнув та опустив голову.

— Я приїхав за тобою та Себастьяном. Не варто вам більше тут бути.

Офелія Ламберт поглянула на Грегорі й фиркнула. Перевівши погляд на Деевіда, беземоційно запитала:

— Ну, довго ти будеш тримати нас із матір’ю на порозі?

Від мовчання Девіда напруження зростало з кожною секундою. Всі переглядалися між собою, й лише Ламберт пильно дивився на Офелію, стиснувши губи. Щоб розрядити атмосферу, Селеста підійшла до Дарії, поцілувала доньку та, наблизившись до Девіда, доторкнулася до його щоки й легко усміхнулася. Перевівши погляд на матір, Девід подумки дякував всім Богам, що Дарія схожа на неньку не лише зовнішньо, але й характером. З батьком сестри Кассіусом, рудоволосим чоловіком із родини Вільямс, у нього були не дуже приязні стосунки, тому він намагався краще уникнути зайвий раз приїжджати у столицю, щоб не бачити його й не провокувати конфлікту.

— Проходьте! — нарешті промовив й пропустив вперед Офелію та Селесту, а потім, повернувшись до Грегорі, додав: — Вас також запрошую!

— Містере Маршал, — мовила Дарія, — ходімо зі мною, я відведу вас до Себастьяна.

Грегорі кивнув й зробив крок, але Кейра перехопила його руку.

— Тату, вибач, що ти був змушений через нас покинути клан. Але з нами все добре, чесно, й Себастьян почуває себе все краще. І я так й не повідомила йому про смерть Аннабет, тому прошу тебе, краще зараз нічого не говори.

— Кейро, ти ще молода й багато чого не знаєш та не розумієш, тому сьогодні ж відправитеся додому. Я послухав тебе перший раз, другий, але досить!

— Але тату...

Грегорі похмуро поглянув на доньку. Кейра, опустивши голову, замовкла.

Дарія також була збентеженою появою матері та бабусі й відчула смуток лише від однієї думки, що Себастьян та Кейра сьогодні поїдуть, тому що за цей короткий та тяжкий проміжок часу звикла до них. Й ще одна думка також гнітила молоду відьму, адже за свої вісімнадцять років, за її статусу та родинних зв’язків, вона ніколи не мала друзів.

У бібліотеці маєтку, де розмістилися Девід, Селеста та Офелія, напруга так і не зникла.

— Ну, й навіщо ви приїхали, причому обоє?

Офелія розмістилася у кріслі за дубовим столом й грізно дивилася на онука, тим часом Селеста, присівши на шкіряний диван, опустила погляд.

— Девіде, твоя поведінка стала недопустимою! — промовила Офелія Ламберт. — Ти не являєшся на відьомські зібрання, хоча, як представник королівської родини, повинен бути. Я довгий час терпіла це, але з мене досить, ще й для повного щастя приволік двох із клану Гуатор Елемента...

— Так що тебе дійсно турбує: те, що я не являюся на відьомські збори, чи те, що двоє з клану допомогли врятувати Дарію і я запросив їх у маєток? — спокійно та монотонно промовив.