Розділ 8

Прийшовши до тями, Кейра відчула головний біль, задуху, тяжкість у руках й, розплющивши очі, судомно почала дихати. Вона повільно піднялася й, притулившись спиною до стіни, поглянула на свої руки в кайданках, які були скріплені ланцюгами. Озирнулася та, побачивши рідне обличчя, кілька хвилин мовчала, а потім заплакала.

— Себастьяне, ти живий!

— Не плач, — наблизившись, сказав друг.

Дівчина хотіла обійняти його, але, знову поглянувши на руки, очима провела по кімнаті, у якій перебувала, й, зустрівшись поглядом із дівчиною з довгим білявим волоссям, насупилася та усілася на підлогу.

— Де ми? — запитала.

— У замку некромантів, — відповіла дівчина та, підійшовши, присіла поряд. — Мене звати Дарія... Дарія Ламберт!

Кейра округлила очі й, поглянувши на Себастьяна, перевела погляд на дівчину.

— Ти... із королівської родини? Значить, це тебе шукав Девід, — вже тихіше додала.

Почувши ім’я Девід, Дарія відразу оживилась.

— Ти бачила мого брата? — в очах забриніли сльози. — Я вже втратила будь-яку надію знову побачити його!

Кейра закусила нижню губу, адже не знала, чим закінчилася бійня між стражниками. Коли Себастьян почав кашляти, Кейра напружилася.

— Себ, що з тобою? — дотягнулася до друга, але, помітивши його чорні зіниці, відсахнулася.

— Некромант забирає сили та спотворює чорною магією душі! — сказала Дарія.

Кейра, не відводячи погляду від Себастьяна, думала, як звідси вибратися та допомогти йому.

— Одного не розумію, — захитала головою Дарія, — навіщо некромант помістив нас в одну кімнату?

— Можливо... це його план, — кашляючи, сказав Себастьян. — Я відчуваю чорну магію, вона пульсує в моїх жилах, і не знаю, чи довго можу стримувати її.

— Ти повинен боротися, друже! — присівши поряд із ним, сказала Кейра. — Магія землі жива, це саме вона показувала дорогу, доки я... — опустила очі та з-під чола поглянула на Дарію.

— Доки ти що? — запитала білявка.

— Не втекла від стражників!

Кейра розповіла причину своєї втечі й про туман, через який вона опинилася тут.

— Я не можу в це повірити... зрадники! — гнівно сказала.

— Мені шкода, але я сподіваюсь, що Девід... живий!

Дарія опустила руки.

— Сподівайтеся! — хмикнувши, сказав Себастьян.

Кейра та Дарія озирнулися. Чоловік дивився на них своїми чорними очима та посміхався.

— Себастьян ще й досі бореться, але залишилося не довго чекати! Донна та Сет здалися відразу! — вишкірився.

— Мерзотник! — скривилася. — Ти не отримаєш тіло Себастьяна!

Сутність, яка була в останньому представникові магії землі, розірвала ланцюги та, скинувши кайданки на руках Себастьяна, схопила дівчат за горло, прошипіла й, кинувши їх об стіну, зникнула в чорному диму.

Дівчата застогнали.

— Давай руку, — піднявшись першою, сказала білявка.

— Некромант... вбив... моїх друзів, — розтягуючи кожне слово та стиснувши руку Дарії, сказала Кейра.

— Мені шкода, — щиро мовила білявка.

— Через те, що твоя родина створила в’язницю Тімор, душі моїх друзів не переродяться! — гнівно почала говорити та, сильніше стиснувши руку Дарії, відчула, як магія вогню пульсує в її тілі. — Душа моєї матері та всіх, хто загинув із клану, тепер назавжди заточені в темниці страху! Так скажи мені, Даріє Ламберт, — викрикнула, — хто гірший: некромант чи твоя родина?

Дарія вирвала руку та, побачивши, як у дівчини зіниці очей стали червоно-оранжевого відтінку, відступила.

— Не вини мене за дії прародичів, — намагаючись спокійно говорити, сказала Дарія та, потерши праву руку, на якій залишився червоний пекучий слід, відступила ще на один крок.

Кейра скривилася та, сіпнувши ланцюги, на яких трималися кайданки, з-під чола поглянула на Дарію й промовила:

— Відступи та закрий очі!

Насправді Кейра не бажала заподіяти Дарії Ламберт лиха, але гнів та розпач розривали душу молодої відьми й тому, щоб виплеснути всі негативні емоції, вона скерувала свою магію, яка пульсувала в жилах та бажала вивільнитися, на ланцюг та кайданки, які скували її руки.

Жили Кейри стали червоними. Дарія ахнула та, відступивши в куток, закрила очі руками. Відьма з роду Маршал застосувала магію вогню, яка розірвала не лише ланцюги з кайданками, але й зруйнувала двері в кімнаті вибуховою хвилею. Вона швидко зняла кайданки з рук Дарії, але варто було вийти, як їх оточили прибічники некроманта: мерзенні істоти, тіла яких були викривлені, а обличчя без очей.

Кейра закрила собою Дарію та кинула в істот вогняну кулю. Вони завили та почали битися в агонії від полум’я.

— А тепер біжімо, принцесо! — схопивши Дарію за руку, провела її крізь вогонь.

Коли почувся чоловічий крик, Кейра різко зупинилася.