Розділ 3

Кейра не наважилася перетнути територію перевертнів. Піднявши голову та поглянувши на місяць, який через кілька днів стане повним, опустила голову та, нахмурившись, біля машини почала ходити туди-сюди. Страх та ненависть до цих звірів пульсували у жилах і, розгнівавшись, в першу чергу на себе за свою слабкість, голосно закричала та жбурнула вогняну кулю у дерево, яке миттєво спалахнуло...

Зрозумівши, що накоїла, дістала із машини воду та, створивши водяний потік, погасила вогонь. Присівши біля дерева, яке постраждало від її сили, а точніше від емоцій, Кейра доторкнулася до кори та, повернувши собі магію, закляттям зцілила його. У голові пролунали слова Аннабет: «Магія вогню може бути також й руйнівною». Втомлена, сівши у машину, поїхала у напрямку міста Брейдшоу, яке було за десять кілометрів від земель перевертнів Тімере та пошкоджених лей-ліній. Місто Брейдшоу — це єдине місто в Англії, в якому проживають не лише вампіри, лиходії різних каст, перевертні одинаки, яких прогнали зі зграй, люди, які добровільно стали «донорами крові» для вампірів, але й Навчені відьми.

Перед від’їздом із поселення Гуатор Елемента батько віддав Кейрі ключі від свого Форда мустанг шелбі та родинний кинджал, у який можна перенести магію вогню.

— Тату, дякую за машину. Обіцяю, що буду обережно їздити, — підморгнула. — Але взяти кинджал я не можу! — захитала головою.

— Кейро, це не просто гарний кинджал із гострим лезом. Це — наш захист,  — спокійно промовив містер Маршал і, взявши доньку за руку, поклав кинджал на долоню, додав: — Ти вмієш ним користуватися, він твій по праву, тому у разі небезпеки перенесеш свою магію у лезо.

— Дякую, тату! — поцілувала батька в щоку. — Сподіваюся, що він мені не знадобиться!

Але дев’ятнадцятирічна відьма наперед не могла знати, яка ланцюгова реакція подій спровокує її від’їзд із поселення…

Коли Кейра приїхала у Брейдшоу, ще кілька хвилин їздила містом, доки зрештою не знайшла готель. Хазяїн відьмак, адже Кейра відчула його магію, не дуже привітно зустрів нічну гостю. Заплативши за номер, запитала у чоловіка, чи можна у місті знайти провідника для безпечного проходу по землях перевертнів, на що отримала бурхливу реакцію. Провідники — це надприродні істоти, які мали особливий дар ставати невидимими та наділяти невидимістю навіть тих, хто поряд, але через свої особисті якості характеру, які проявлялися лицемірством, підлістю та бажанням легкої наживи, у надприродному світі їх сприймали не дуже доброзичливо. Кейрі відомо було про сутність провідників, але разом із цим страх зустріти перевертнів був сильніший, й тому вирішила піти на такий ризик.

— Ходять тут всякі, які лише пригоди на свою п’яту точку шукають! Це місто не для наївних дуреп! Якщо хочеш втратити своє життя, то будь ласка, але в мене більше нічого не запитуй!

Вона округлила очі від хамства та, забравши ключі від номера, вже хотіла відповісти таким же тоном, але неочікувано поряд із нею стала молода дівчина зі смуглою шкірою, великими карими очима та чорним кучерявим волоссям до лопаток.

— О, Джо, не будь таким грубим! — швидко промовила та, повернувши голову до Кейри, всміхнулася. — Мене звати Мідея! — простягнула руку, й відьма не вагаючись подала руку у відповідь. — Не звертай увагу на старого воркуна. Я випадково почула вашу розмову й думаю, що зможу тобі допомогти.

Тим часом Джо, слухаючи їхню розмову, щось пробурмотів собі під ніс та відійшов від стійки.

Кейра хмикнула.

— Дякую, — примружилася, — але я не вірю у такі випадковості.

— Даремно, — усміхнулася Мідея й обійшла її. — Через пів години чекаю тебе біля клубу «Пассіон» у центрі міста. Від готелю йти хвилин десять, плюс двадцять хвилин, щоб зібратися, адже виглядаєш, трішки пом’ятою, — вона оглянула Кейру із голови до ніг, — Якщо прийдеш, допоможу знайти провідника. Й тебе у біді не покину. До речі, гарна у тебе підвіска.

— Чому вважаєш, що я у біді? — стиснула губи та ще більше нахмурилася. Не вірила вона в такі випадковості й машинально доторкнулася до кулона.

— Відчула твій страх та сумління, — прошепотіла та, розвернувшись, пішла.

Кейра, взявши ключі зі стійки, швидко піднялася на другий поверх. Все, що вона зараз хотіла, так це у ванну кімнату. Вода завжди допомагала їй зняти стрес та відкинути зайві, непотрібні думки та емоції.

Знайшовши потрібний номер, відкрила двері та, щільно закривши їх за собою, включила світло. Присівши на край ліжка, оглянулася: у кімнаті було досить чисто та охайно. З усмішкою на обличчі зайшла у ванну кімнату та, скинувши одяг, ще ширше всміхнулася своєму зображенню у дзеркалі.

Так, емоції у Кейри були як ті круті й небезпечні гірки: то вона від гніву ледве не спалила ліс та кілька хвилин назад була похмурою, а зараз з піднесеним настроєм стала у душову під струмінь прохолодної води й, заплющила очі. Відкинувши всі думки та помисли, прислухалася до води, маленьких крапель на вулиці, які нашіптували, що їй робити…

За десять хвилин ходьби від готелю, в якому оселилася Кейра, дійсно був нічний клуб «Пассіон», в якому Девід та стражі королівської родини Ламберт чекали господаря клубу вампіра на ім’я Боуз.

Девід розмістився на другому поверсі й, схилившись ліктями на поручні, спостерігав, як у неонових вогнях під голосну музику вампіри та інша нечисть міста розважалися.