Бонусний розділ: Остання з роду Лаффон/ Частина четверта

Агата сиділа на балконі та спостерігала, як сонце повільно зникало за хмарами й на заміну сонячним променям вмикалися ліхтарі на вулицях. З приходом сутінок Французький квартал оживав у своїй містичній подобі. Разом із джазовою музикою, яка лунала звідусіль, вулиці заповнювали фокусники, акробати та туристи. Відьми відкривали свої магічні крамнички для гадання, а екскурсоводи запрошували людей відвідати містичні місця Нового Орлеану.

Дочекавшись темряви, Агата зачаклувала клинок призовною магією та, переодягнувшись у більш зручний одяг, взяла балахон і, взувши ботильйони, вийшла з будинку.

— Поспішаєш кудись?

Почувши голос Даніеля, озирнулася. Він вийшов із темряви, тримаючи в руках балахон.

— Делакруа збирає всіх відьом і відьмаків Нового Орлеану. Я повинна там бути присутньою, а ти — ні.

Глибоко вдихнувши, пішла до машин. Чувши позаду себе його кроки, не зупинялася.

— Тобі краще поїхати з міста й бажано сьогодні, саме в цю годину, — не озираючись, промовила.

Даніель сильно схопив Агату за руку та розвернув до себе. Від неочікуваності вона зойкнула. Він стиснув вуста й, нахилившись ближче, спокійно прошепотів на вухо:

— Маленька, не вдавай з себе супервідьму. Бажаєш ти цього чи ні, однак я поїду з тобою, щоб прикрити твою гарну дупцю. Хочеш вбити Бенуа та більше демонів, якщо вони будуть на збіговиську відьом та відьмаків Нового Орлеану? Валяй. Помстися поганцю за вбивство дитини та чоловіка. Але, мабуть, твоя мила голівонька також не докумекала, що поганців може бути більше.

Коли він завершив свій монолог та відійшов, перевела подих і мовчки дістала ключі від автівки.

«Дурне та зрадницьке серце», — відчуваючи шалене серцебиття, подумала й, поглянувши з-під чола на чоловіка, сіла в машину.

Борючись із власними думками та почуттями до Даніеля, завела автівку. Рев мотора глушив стукіт серця, принаймні вона на це сподівалась. Зірвалась з місця, але не змогла втекти від власних думок. Пейзажі за вікном переплітатись з думками про минуле та сьогодення, знову пробуджуючи в пам’яті та думках біль, сльози, відчай, радість та бажання. Тут і зараз напруга відчувалася кожною клітиною тіла, а майбутнє було ніби під грифом «таємно». Все це розривало тіло й душу, але необхідно було сконцентруватись.

— Джеральд повідомив, що демони вбивають всіх, хто має прізвище Лаффон. Можливо, тому хтось викрав книгу з родинним деревом із бібліотеки Конклаву, — пильно поглянувши на Агату, промовив Даніель.

Вона нахмурилася.

— Я також йому сказав, що ти все пригадала. Він зрадів! — додав.

— Джеральд міг би використати астральну проєкцію, якщо в нього телефон не працює, — фиркнула.

— Малеча, не дуйся на нього.

Вона стиснула кермо й зітхнула.

— Мене більше хвилює те, що демони вбивають всіх, хто має прізвище Лаффон. Магія в нашій родині передається лише по жіночій лінії. Якщо народжувалися хлопчики, вони не мали магічних здібностей, однак також поховані на одному кладовищі в родинному склепі. Це була наша сімейна таємниця й традиція. Я остання з роду Лаффон і прямий нащадок доньки Марі Лаффон із демонською кров’ю Астарота. Або демони наскільки тупі, або той, хто став одержимим, не знає такого маленького нюансу.

Агата зупинила машину неподалік кладовища й сказала, що далі вони підуть пішки. Одягнувши балахони, також натягнули на голову капюшони. Вийшовши на дорогу, змішалися з натовпом. Посеред кладовища стояли Делакруа та Бенуа, а біля них сиділа на колінах жінка. Відьми запалили смолоскипи, й вогнище розрізали своїми полум’яними язичками темряву. Агата, пізнавши Деву, насупилася й поглянула на Даніеля.

— Сьогоднішня ніч буде особливою для нас всіх! — вийшовши наперед та розвівши руками, голосно мовив Жерар Бенуа.

У натовпі пройшлися задоволені крики та оплески. Даніель, побачивши на землі демонські символи, вигнув брови.

— Вони що, геть збожеволіли? — прошепотіла Агата.

— Заспокойся, не видай себе, — тихо сказав Даніель. — Вони хочуть провести ритуал жертвоприношення.

Делакруа, склавши руки позаду, схилив голову, а Бенуа продовжив говорити далі:

— Могутня магія потребує жертви. Дева добровільно погодилася нею стати заради нашого спільного добробуту.

Агата озирнулася. Відьми та відьмаки ніби були під якимись чарами й, схиливши голови, хиталися. Не витримавши, пішла вперед та, скинувши капюшон, вийшла. Даніель закотив очі й також почав пробиратися поміж натовпу.

— А тебе ніхто не запрошував! — вигукнув Жерар.

— Мене не потрібно запрошувати, я сама приходжу туди, куди хочу! — відповіла й, скинувши балахон, кинула його на землю та повільно почала йти.

— Агато, краще йди звідси! — сказав Делакруа.

Хтось із натовпу кинув у неї ніж, проте поряд опинився Даніель та перехопив його на льоту. Агата озирнулася й, поглянувши на нього, кивнула.

— Будь ласка, мила, — промовив та метнув ніж у нападника, який вмить впав на землю.

— Він вбив його! — хтось викрикнув із натовпу.