Бонусний розділ: Остання з роду Лаффон/ Частина друга

Агата знову уві сні бачила Його. Дивилася в небесно-блакитні чоловічі очі й бачила в них своє відбиття, відчувала на тілі дотики, ніби він був поряд. Лише на цей раз це були не видіння, а ніби життєві щемливі спогади, які вона забула. Прокинувшись під звуки дощу, озирнулася. Вона була одягнута у вчорашню сукню й знаходилася у своїй кімнаті. Стряхнувши головою та пригадавши всі вчорашні події, піднялася з ліжка та швидко побігла донизу. Обійшовши весь будинок, вийшла на терасу. Крім неї та кота нікого не було. Обнявши себе руками, стрепенулася від холодного пориву вітру. Дощ барабанив по даху й створював свою особливу мелодію, яка поєднувалася з джазовою музикою Нового Орлеана.

Повернувшись у будинок, взяла мобільний телефон і набрала номер Джеральда. Ходячи по вітальні туди-сюди, знову й знову набирала номер чоловіка, доки він не підняв слухавку.

— Агато, мила, щось трапилося?

— Джеральде, хто той чоловік, якого ти приставив до мене?

— Я не можу змусити тебе покинути місто, тому ще раз тебе прошу, будь обережною. Делакруа не просто так повернув Бенуа в місто. Вони намагатимуться створити союз проти Конклаву.

— Я впевнена, що саме Бенуа вбив моїх Мілену та Анрі. Він був одержимим демоном, проте цього ніхто не хоче знати, ніхто не хоче вислухати мене й перевірити того мерзотника.

— Ніхто не хоче втратити владу, якою на даний час наділений. Це я говорю про Делакруа.

— Джеральде, ти хоча б раз забирав мої спогади?

Почувши його зітхання, додала:

— Чому не відповів, хто той чоловік, якого приставив до мене?

— Агато, — знову зітхнув, — все, що я робив та роблю, заради тебе!

— Значить, використовував проти мене свою силу, — хмикнула, й запала пауза. Вона, стиснувши кулаки, додала: — Ці спогади якимось чином пов’язані з тим чоловіком?

— Йди за своїми почуттями, — відповів і неочікувано для Агати завершив дзвінок.

Вона, дивлячись на екран, фиркнула:

— Ненавиджу таємниці.

Нагодувавши Даркі, піднялася у свою кімнату та, скинувши з себе весь одяг, пішла у ванну кімнату. Стоячи під струменями води, задумалася: Джеральд щось приховує, й це боляче різало серце. Незнайомець неочікувано схвилював душу. А ще є Бенуа, Делакруа, відьми й відьмаки Нового Орлеану та демони, які бажають їй зла.

До обіду Агата була вдома. Закутавшись у плед, сиділа з чашкою чаю на терасі на другому поверсі й спостерігала, як після дощу вулиця знову оживала. Біля її ніг розмістився Даркі та, скрутившись клубочком, тихенько муркотів. Помітивши біля будинку одного з учорашніх нападників, відставила чашку та, скинувши плед, спустилася донизу. Швидко взула кросівки й вийшла з подвір’я.

Чоловік, помітивши Агату, розвернувся та намагався драпонути, проте вона силою зупинила його. Не маючи сил поворухнутися, він застиг на місці. Силою телекінезу відштовхнула його до стіни. Схопивши за горло, крізь зуби, процідила:

— Що, гаденя, слідкував за мною?

— Я не хотів робити тобі боляче, — прохрипів.

— Не хотів? Так, можливо, тоді скажеш, хто тебе, недоумка, й твоїх дружків напоумив напасти на мене? — послабила хватку. Чоловік захитав головою. Агата, не витримавши, закричала: — Відповідай!

Відчувши чийсь дотик до плеча, озирнулася. Позаду неї стояв вчорашній незнайомець.

— Вгамуйся, норовлива, — прошепотів на вухо.

— Іди геть! — огризнулася. — Ти хто такий, щоб заспокоювати?

— Ти створюєш сама собі проблеми, — легенько доторкнувся пальцем до шиї, й Агата стрепенулася. — Місцеві знову зібралися, щоб подивитися на твою виставу.

Він продовжував стояти позаду та водити рукою по шкірі, чим ще більше нервував Агату.

— Я не нянька для відчайдушних та вродливих відьом. Краще зроби так, як я сказав, — додав.

Агата обурилася його словам й, відпустивши чоловіка, натомість промовила:

— Oděrint, dum metuant1.

Він схопився за горло й почав кашляти. Схилившись, з-під лоба поглянув на неї й тихо сказав:

— Бенуа. Я правда не хотів завдати тобі шкоди.

— Я так і думала, — склала руки на грудях та ліктем вдарила незнайомця. Почувши, як він хмикнув, стиснула вуста. До неї підбіг кіт і зашипів. Його шерсть стала дибки. Агата, взявши його на руки, промовила:

— Навіть Даркі тебе не злюбив з першого погляду.

— Я думаю, що проблема не в мені, — всміхнувся куточками вуст й схилив голову набік.

Агата, притуливши до себе кота, який продовжував шипіти, відступила на крок. Усмішка чоловіка, його очі, навіть татуювання на руці й перстень були досить знайомими. Чоловік перевів погляд, і вона прослідкувала за ним. Озирнувшись, побачила перед собою Августа — перевертня з місцевої вовчої зграї.

— Я ж говорив, що проблема не в мені! — сказав незнайомець й, зробивши крок, став поряд із нею.

— Агато, нам потрібна твоя допомога, — промовив Август і озирнувся. — Дещо трапилося. Олівер, вожак зграї, попрохав, щоб я привіз тебе.