Розділ 12

Кейра обійшла кожний куточок будинку. Зібравши найцінніші речі батька та взявши його кинджал, поклала все на веранді. Сьогодні жителі Гуатор Елемента проведуть в останню дорогу Грегорі Маршала та віддадуть йому шану.

Присівши у крісло, схилила голову. Вона не знала, як морально витримати все, що за цей час відбулося та продовжує відбуватися. З Девідом вона не поговорила про сина. Зграя Тімере під постійним наглядом Конклаву, й доки не зрозуміло, як можна їх повернути в людський образ, адже магія проти сили Кривавого Місяця виявилася мізерною. Кейра змогла повернути Девіда через його зв’язок із магією, однак всі природні істоти відчували темну силу та чорне чародійство, яке нагнітало, жахало та створювало ілюзію безпорадності.

Відчувши тремор у руках, стиснула кулаки та, перебуваючи у своїх роздумах, не почула, як хтось підійшов. Стрепенувшись від дотику, підняла голову. Це був Девід. Він мовчки присів навпроти та взяв її долоні у свої руки. Кейра, дивлячись на нього, швидко закліпала та, не витримавши, заплакала. Вона втомилася бути сильною! Девід обійняв і, взявши за спину, перемістив її на коліна та поцілував у скроню.

Вони сиділи мовчки. Кейра не мала сил про щось говорити, а Девід не наполягав на розмові, хоча й дуже сильно хотів почути від неї правду про сина. Зрештою, заспокоївшись, витерла сльози й прошепотіла:

— Я свідомо віддала сина Джеральду та попрохала заблокувати не лише мої спогади про нього, але й Дарії та Селести.

Девід глибоко вдихнув і кивнув, а Кейра продовжила говорити далі:

— Ліліт маніпулювала мною весь цей час, а я піддалася їй, адже виявилася слабкою. Я шукала тебе, а виявилося, що насправді шукала Даміана, адже він твоя плоть та кров. Магічно позбавившись емоцій та почуттів, думала, що таким чином біль пройде, але краще не становилося. Я ніби весь цей час блукала в темряві, причому цю темряву створила навколо себе сама.

Кейра відчула, як Девід стиснув її руку. Зойкнувши, відсторонилася та поглянула в його очі.

— Я не буду виправдовуватися, — захитала головою. — Ти повернувся іншим, Ліліт продовжувала й на даний час продовжує шукати мого сина…

— Нашого сина! — різко перебив та насупився.

Кейра відвернулася.

— Ти ще й досі не маєш сміливості визнати, що я дійсно твій чоловік? Так навіщо тоді врятувала мене?

— Девіде, досить! — піднялася й, обійнявши себе руками, опустила голову.

Він поглянув на неї з-під лоба та, стиснувши кулаки, мовив:

— Продовжуєш далі не довіряти Дарії та матері? Я можу ще зрозуміти відношення до мене, але вони не заслуговують такого!

— Я замовчала правду про сина, — озирнулася, — і у мене була на це причина. Якби не цей клятий Кривавий Місяць, на даний час, я б мовчала далі! Якщо ж говорити про довіру, що я не можу прийняти тебе нового, то ти також не розповів, що у твоїх жилах тече кров Ліліт.

Девід голосно фиркнув і відвернувся.

— Не відвертайся від мене! — насупилася.

— Що ти хочеш почути? — піднявшись, схопив її за плечі. — Так, після кожного разу, коли я горів у пекельному вогні, після нових знущань я все одно фізично відновлювався, й перед тим, як відпустити мене, Ліліт дійсно нагодувала своєю кров’ю.

— Це гидко! — скривилася.

— Не те слово, що гидко!

— Навіщо вона відпустила тебе? — задерла голову. — Значить, у цієї лярви є план на тебе! — Кейра відчула прилив гніву. Її тіло трусилося, ніби в агонії, а зіниці очей стали яскраво-червоними. — Точно! Вона ж так просто не відступить від свого плану! Клята демониця хоче… нашого сина! Я вб’ю її! Я знищу її у вогні! Вона буде палати та просити милосердя…

— Кейро, заспокойся!

— Вона вбила мого батька! — зціпила зуби. — Я повинна підготуватися до ритуалу.

Кейра відштовхнула Девіда та, відійшовши від нього, схилила голову й декілька разів вдарила кулаком об стіну. Відчуваючи, що вже не може контролювати себе, глибоко вдихнула та, обпершись об стіну, скотилася донизу. Чоловік підняв її за спину й притиснув до себе. Заплющивши очі, сконцентрувалася на своєму диханні та чоловічих дотиках. Поклавши голову йому на груди, чула, як б’ється його серце, а Девід, відчуваючи її шалене серцебиття, подумки насварив себе за нестриманість.

— Мені останнім часом тяжко боротися зі скупченням гніву, страху та болю! Нервова система вже давно показала мені «фак» й здається, що покинула мене на невизначений термін. Я навіть уявити не можу, як тобі вдається тримати себе в руках. Я егоїстка, яка зациклилася на своїх відчуттях!

— Так, можливо, ти й стала егоїсткою! — сказав Девід. Кейра поглянула на нього й, легко всміхнувшись, кивнула. — Але я все одно кохав, продовжую кохати та буду все життя кохати лише тебе!

Вона видихнула й опустила вії.

— Хочеш, я допоможу тобі підготуватися до ритуалу?

— Ні! — захитала головою. — Дякую, але не потрібно. Лише попрошу тебе бути поряд, коли всі жителі поселення прийдуть на ритуал!

— Гаразд! — поцілував у скроню й відступив.

— Девіде, поцілуй мене!

Чоловік хмикнув та, стиснувши вуста, знову підійшов і поцілував у скроню.