Розділ 11.2

Ліс згущався, й через темінь Кейра зійшла зі стежки. Покрутившись на місці, глибоко вдихнула. Почувши шерех та тяжке дихання поряд, прошепотіла:

— Девіде?

Повернувши голову, побачила його. Вовк миттєво плигнув на неї та ричачи повалив на землю. З пащі стікала слина. Вона виставила руки вперед, намагаючись відштовхнути його від себе.

— Девіде, зупинись! — закричала.

Вовк люто заричав та клацнув зубами. Її долоні стали гарячими. Шерсть перевертня стала дибки, й він, завивши, шарпнув кігтями бік Кейри. Вона знову закричала та, стиснувши зуби, магією води відштовхнула звіра. Провівши рукою по рані, скривилася та піднялася на ліктях. Почувши ричання, створила вогняну кулю й, поглянувши у блакитні очі перевертня, який був готовий знову напасти, промовила:

— Я не хочу робити тобі боляче!

Кейра розуміла, що його агресивна стійка, вишкірена пика з демонстрацією зубів у відкритій пащі, глибокі паралельні складки шкіри позаду носа над верхньою щелепою та кирпатий при цьому кінчик носа створював крайню експресію готового до нападу звіра. Вона також знала, що відсутність страху, агресивність і упевненість у собі виражаються поставленими прямо або навіть направленими уперед вухами, як було у випадку Девіда в образі вовка. Він повільно відійшов вправо, й Кейра перед собою жбурнула вогняну кулю. Вовк, метнувшись убік, вже був готовий до нападу, як раптом темінь розсікло світло. Кейра примружила погляд і почула наступні слова.

— Fiat lux!1

З темряви появилася Дарія. Вона створила бар’єр між вовком та Кейрою й, подавши їй руку, мовила:

— Я не зможу довго стримувати його!

Кейра зітхнула та, стиснувши долонь Дарії, піднялася на ноги й міцно обійняла її.

— Дякую, — прошепотіла. — Але як ти знайшла нас?

Дарія відступила та, мигцем зиркнувши на брата, який в образі хижака ричачи ходив туди-сюди, прошепотіла:

— Себастьян розповів про смерть Грегорі, співчуваю. Я провела обряд пошуку, й тому, як бачу, вчасно знайшла вас обох, — відповіла та поклала чоловічий одяг на землю.

Кейра зітхнула й доторкнулася до боку.

— Він поранив тебе? — помітивши рану, запитала.

— Так, але нічого страшного, я точно не перетворюся під час Кривавого Місяця у перевертня, — хмикнула.

— Якби не Кривавий Місяць, — склала руки на грудях, — ми б не пригадали, що твій син, мій племінник та онук Селести, народився живим! Нічого не хочеш пояснити?

Кейра перевела подих та поглянула на вовка, який, нагостривши вуха, дивився на неї.

— Дарія, — зітхнула та опустила голову, — зараз не на часі!

— Не на часі? — зойкнула. — Навіщо, Кейро, навіщо все це? І хто тобі допоміг?

— Джеральд допоміг! — викрикнула. — Так, Даріє, я зробила це, адже Ліліт потрібний мій син! Після втрати Девіда я не могла ще й втратити Даміана! Я зробила це свідомо, й саме через свої дії ледве не погубила вас всіх! Ліліт маніпулювала мною. Девід повернувся фізично іншим, і я боялася своїх почуттів, боялася зізнатися собі, що це дійсно він. Батько загинув, і я не змогла його врятувати!

Дарія глибоко вдихнула та, побачивши істерику та сльози Кейри, міцно обійняла. Перевівши погляд на Девіда, стрепенулася та схопивши Кейру за плечі, почала відступати. Бар’єр зникнув, й вовк почав повільно наближатися до них.

Кейра озирнулася та, витерши сльози, стала попереду Дарії й прошепотіла:

— Ліліт показала, як знущалася з Девіда, як він горів у пекельному вогні та фізично став іншим. Вона змусила його випити її демонську кров.

— Девід налаштований дуже агресивно, — коли він повторно заричав, мовила Дарія.

— Відступи, я повинна це зробити!

— Що зробити? — ахнула Дарія.

— Заради кохання та близьких ми завжди порушуємо правила! — помітивши перші промені світанку, промовила Кейра та зробила крок вперед.

Вовк насторожився й показав зуби. Кейра підняла руки догори і, повільно присівши на землю, промовила:

— Я не скривджу тебе, Девіде! Довірся мені!

Він почав обходити Кейру, ричав і продовжував скалитися. Дарія, відійшовши, уважно спостерігала за ними, щоб у разі небезпеки від брата могла відразу застосувати свою силу.

— Ти завжди захищав мене, й навіть у першу нашу зустріч турбувався, щоб я не потрапила в біду на території зграї Тімере! — озирнулася. Вовк обійшов її та став навпроти. Кейра підняла голову та поглянула в його блакитні очі. — Що віддаємо, те й отримуємо? Я віддала тобі свою душу, серце та тіло, й отримала твоє кохання, захист, довіру, ніжність і дитину! Наш малюк живий, наш синочок у безпеці. Вибач, я не прийняла тебе відразу після повернення, не зізналася про Даміана.

Вовк рикнув, й Кейра, стрепенувшись, схилила голову та замружилася. Перевівши подих, наважилася підняти голову та відкрити повіки.

Тим часом Дарія, спостерігаючи за ними, відчувала, як шалено б’ється її серце. Провівши рукою по животу, перевела подих. Вовк відступив та поглянув на Дарію.

— Дар, що ти зробила? — не відводячи від нього погляду, схвильовано запитала Кейра.