Розділ 11

Чим далі вони від’їжджали від міста, тим більше Кейра відчувала, як німіє її тіло, а серце розривається на шмаття. Вона не могла усвідомити, що батько загинув. Вона винила себе, й від цієї думки біль був ще сильнішим. Гнів боровся з почуттям провини, а думки були поряд із батьком.

— Ти опинилася перед вибором без вибору, коли час ішов не на дні, навіть не на години. Не варто звинувачувати себе!

Голос Себастьяна вивів її з думок. Кейра витерла сльози й прошепотіла:

— Навіть не дивлячись на заборону в нашій спільноті, перед смертю батько віддав мені свою магію. Він став попелом у моїх руках.

Поглянувши на долоні, стиснула кулаки. Вона відчувала магію вогню у своєму тілі. Вона виривалася на волю, гнівалася разом із нею, сумувала та бажала помсти.

— Його душа знайде спокій! Ти його донька, тому він мав право розпоряджатися своєю магією.

Кейра кивнула.

— Я відчуваю прилив сил. Фізично стала сильнішою, — відвернулася та поглянула в нічне небо. — Я могла його врятувати, могла, але…

— Ти намагаєшся собі пояснити та знайти версію, як би могла врятувати та що б могла зробити, щоб Грегорі вижив, — перебив Себастьян, й Кейра схлипнула. — Проте це вічний пошук, тому що з цим питанням можна прожити все життя й не знайти відповіді! Нехай твій відчай, біль від втрати стануть рушійною силою в боротьбі. Ти знаєш ворога в обличчя, знаєш її сили та можливості, так влаштуй їй пекло на землі.

Себастьян був зосереджений на дорозі, тим часом Кейра почала стискати пальці до хрускоту й подумала про сина. Лише від однієї думки про синочка на обличчі з’явилася легка усмішка.

— Даміан, — прошепотіла.

Себастьян нахмурився та мигцем поглянув на подругу. Джеральд повернув їй спогади, але вона не могла зрозуміти, як батько пригадав ім’я онука?

— Кривавий Місяць може частково блокувати магію відьом, тому ми повинні бути обачними!

Кейра закотила очі.

— Девід не говорив про це! Він не хотів, щоб під час Кривавого Місяця я була поряд із ним, але не розповів про таку маленьку деталь!

— Скажу відверто, я також цього не знав, доки Джеральд сьогодні не сказав! Конклав готувався до цього, й підказує мені інтуїція, що вони знають більше, ніж всі ми!

Заплющивши очі, Кейра намагалася вгамувати своє серцебиття. Вона повинна бути сильною: заради світлої пам’яті батька, заради синочка та Девіда. Глибоко вдихнула та машинально провела рукою по животу. Побачивши червоні жили на руці, нахмурилася.

— Periculum!1 — почула шепіт.

До поселення Тімере залишалося кілька кілометрів, як раптово на повороті Себастьян різко загальмував і машина на швидкості перевернулася. Кейра не встигла зрозуміти, що відбулося. Різкий удар, біль, який пронизував все тіло. Почувши слова друга, що потрібно скоріше вибиратися з машини, застогнала та вилізла. Її руки були у крові, а в нозі стирчало скло. Витягнувши, зціпила зуби та озирнулася. У темряві вона побачила силуети, які стрімко наближалися.

— Кейро, біжи через ліс у поселення!

Себастьян допоміг їй піднятися на ноги.

— Я не покину тебе! — захитала головою та сплюнула кров на землю.

— Немає часу на роздуми! — закричав. — Біжи! Мерщій! Я затримаю їх!

Кейра відійшла від Себа та жбурнула вогонь в істот. Полум’я охопило дорогу, а іскри піднялися в нічне небо.

— Вампіри! — скривилася. — Ненавиджу вампірів!

Кейра ніби злетіла з котушок. Нагріте повітря входило й виходило з її легень та тіла. Кожна пора, кожна клітина тіла дихала елементарним Вогнем: теплом і сухістю. Дівчина відчула, як при вдиху стихія Вогню пройшла по тілу, а при видиху виходила через пори, ніби очищаючи її від страждання та болю. Вона раз за разом жбурляла вогонь, й скоро ніч перетворилася на полум’яну пастку. Вогонь стрімко перекинувся на дерева, й Себастьян, схопивши подругу за руку, закричав:

— Зупинися!

Вона без сил впала на коліна. Тяжко дихаючи, підняла голову та озирнулася. Її зіниці були яскраво-червоного кольору, а на руках виднілися вогняні жили.

— Вгамуйся, Кейро! Зупини вогонь! Він знищить ліс!

Глибоко вдихнувши розжарене повітря, піднялася на ноги та, простягнувши руки, зупинила вогонь. Енергія повернулася до неї. Почувши протяжне вовче виття, сказала Себастьяну, що їм варто розділитися.

— Якщо перевертні нападуть, або не дай Боже когось уб’ють, протистояння в надприродному світі неминуче, — додала.

Себастьян кивнув. Кейра обійшла понівечену автівку та, озирнувшись, побачила, як Себ пішов у напрямку поселення Гуатор Елемента.

— Noli prohibere!2

Вона стряхнула головою та, тяжко дихаючи, намагалася не звертати увагу на гострий біль у тілі. Крок за кроком, й згодом вже пришвидшилася. Вона почала бігти, спотикалася, падала, але знову підіймалася на ноги й знову бігла.

— Noli prohibere! — почувши голос батька, озирнулася та, впавши, покотилася вниз.

Знову почувши протяжне виття та шерех гілля, піднялася на ноги та покрутила головою. Серце вистрибувало з грудей. Піднявши голову, поглянула на Кривавий Місяць, який ніби говорив їй, що це кінець, що вона не зможе дійти до поселення Тімере. Шкутильгаючи, вийшла на стежку та, створивши вогняну кулю, пішла слідом за нею.