Розділ 9

Посеред скелястих гір, бурхливих водоспадів, густого лісу з вигнутими дубами та хвойними деревами, стародавніх гранітних скель вкритих мохом, було поселення вовчої зграї Тімере. Природа і життя ніби були продовженням одне одного. Поселення Тімере немов би вписане у величезний пейзаж і гармонійно сприймалося як його частина. Девід сперся ліктями об бильця та спостерігав, як наступав світанок, змінюючи темряву на танок перших променів світла, які пробивалися крізь дерева та будинки, і з кожною хвилиною його проблиски ставали все яскравіше і яскравіше. Горизонт повільно змінював свій відтінок, й земля прокидалася від сновидінь. Почувши кроки, озирнувся. До нього підійшла Селеста. В одній руці тримала тацю з їжею, а в іншій — пакет.

— Як вона?

— Ще відпочиває! — опустив вії.

— Я приготувала сніданок та принесла одяг Кейрі. Їй потрібно підкріпитися, й тобі… також!

— Я нормально себе почуваю, — відвернувся.

Селеста кивнула й попрохала Девіда відкрити двері в будинок.

— Ти йдеш? — озирнулася.

— Краще буду тут. Не знаю, як вона знову відреагує! — склав руки на грудях.

Селеста зітхнула. На кілька секунд їхні погляди зустрілися. Вона широко всміхнулася, й Девід відповів їй легкою усмішкою.

«Мій син!» — подумала.

Він зачинив за нею дверцята та, прислуховуючись до серцебиття Кейри, схилив голову та, поглянувши на руки, нахмурився: вени на пальцях ставали чорними, а спогади з Безодні, ті самі спогади, де він палав у вогні, поверталися, а разом із ними повертався і біль.

«Ти так боровся за своє кохання до відьми, але що отримав? Ти для неї чужий! Вона боїться та ненавидить тебе одночасно! Вона ніколи не прийме тебе нового! А я зможу дати тобі все, що ти хочеш! Я стану для тебе тією, кого ти так сильно бажаєш! — пролунав голос Ліліт у його голові. — Не борися зі мною! Я дала тобі можливість повернутися до неї, проте ти сам знаєш, що вона ніколи не дасть тобі шансу!»

Кейра поворухнулася та повільно розплющила повіки. Примружившись від світла, зітхнула та закрила долонею руку. 

— Мила, ти прокинулася?

Піднявшись на ліктях, повернула голову та легко всміхнулася Селесті. Озирнувшись, провела очима по кімнаті: стіни у світлих тонах, висока стеля, великі два вікна, ніжно-блакитні фіранки, велике ліжко, шафа, стіл. Жінка підійшла до столу та почала розкладати їжу. Кейра, глибоко вдихнувши, відчула спазми у шлунку.

— Кейро, тобі потрібно поїсти! — лагідно сказала Селеста.

Вона кивнула та, піднявши руку, поворухнула пальцями. На кінчиках пальчиків з’явився вогонь. Помітила, як Селеста відсахнулася.

— Все добре, я контролюю себе, — прошепотіла та, схиливши голову, відхилила покривало та поставила ноги на підлогу. Піднявши голову, ще раз озирнулася та насупилася. — Де… він?

Селеста всміхнулася.

— Девід? — вигнула брови. — Не хвилюйся, він поряд!

Їй ніяково було питати щось у неї про Девіда. Кейра не знала з чого розпочати розмову, адже боялася зачепити її почуття. Голова від цих думок йшла обертом, а ще таємниця про сина не давала спокою. Нікому, вона нікому не могла довіритися, й навіть Селесті та Дарії, й доки не знала, як повідомити Йому. Зітхнула. Вчора, коли думала, що загине, готова була розповісти все, проте зараз мала сумніви. Стиснула вуста, піднялася з ліжка й похитнулася. Дійшовши до стола та присівши, побачила перед собою ще одні двері.

— Ванна кімната?

— Так! — відповіла Селеста та присіла поряд.

— Дякую вам, — тихо сказала та взяла жінку за руку.

— Я також принесла тобі перші необхідні речі, рушник та одяг. Все в пакеті.

Селеста склала руки на грудях та, всміхаючись, спостерігала, як Кейра з задоволенням та апетитом їла.

— Як смачно, — усміхнувшись, промовила. — Дякую! — поклала руку на живіт.

Жінка всміхнулася та, прибравши зі столу, озирнулася та прошепотіла:

— Я не маю право просити тебе, але… дай йому шанс. Я вірю, що чоловік, який повернувся, це мій син Девід.

Кейра широко відкрила очі та наблизилася до Селести.

— Я не маю такої віри! — захитала головою. — Серце говорить, що це він, проте боюся, що моє кохання може затьмарити розум та притупити відчуття.

— Вирішувати лише тобі! — кивнула та вийшла з будинку.

Кейра присіла на ліжко та, відчуваючи тремор у руках, обійняла себе за плечі. Посидівши декілька хвилин у тиші, слухаючи лише своє серцебиття, піднялася та, взявши речі, які принесла Селеста, пішла у ванну кімнату. Роздягнувшись та включивши воду, сіла у ванну. Вода — її стихія. Відчуваючи холодні краплі на тілі, глибоко вдихнула та заплющила очі.

— Fide, sed cui vide!1 — почула шепіт та, розплющивши очі, здригнулася.

Вдих-видих. Омила обличчя холодною водою та, включивши теплу, занурилася у ванну з головою. Вода розслабила її та надала сил.

Закутавшись у рушник та вийшовши з ванної, стрепенулася, коли побачила Його. Розглядаючи його широку спину, глитнула. Він був одягнутий у чорні штани та темно-синю футболку з довгими рукавами.