Розділ 7

Спогади з потужною силою накривали Кейру. Вона пригадувала ті відчуття, коли тримала малюка на руках: його плач, запах, свою ніжність та тепло. Від розуміння того, що син живий, була ейфорія, але разом із цим гіркий присмак власної поразки не дав насолодитися моментом спогадів. У душі все одно була порожнеча, а страх ставав неконтрольованим. 

Через магію вогню передала батьку, що з нею все добре й скоро повернеться додому, а Джеральда попрохала не повертати спогади Дарії та Селесті про малюка. Вона хвилювалася через свою неспроможність боротися з Ліліт і що можуть постраждати близькі. Син у безпеці, й це найголовніше було для неї. 

Після розповіді Джеральда, у супроводі охоронців, вона повернулася в кімнату. Пригадавши слова Ліліт, яким тоді не надала значення, а саме: «Так, зізнаюся, я мучила гібрида. Він палав у пекельному вогні, але виявився живучим! Думала, що зможу підкорити його волю, але не вдалося! Я навіть почала заздрити тобі, адже заради мене чоловіки не віддавали своє життя, а твій… виявився особливим!», зітхнула.

Промайнула думка, що Девід дійсно повернувся. Серце розривалося на шмаття, й лише воно вірило, що той чоловік дійсно її Девід! Вийшла з кімнати в пошуках Джеральда. Охоронці скоса поглядали на неї, але один із них сказав, що чоловік знаходиться в кузні за замком. Вийшовши на вулицю, озирнулася й помітила чоловічу постать із яскраво-блакитними очима, яка стояла біля лісу. Серце пришвидшено забилося у грудній клітці, розганяючи кров у жилах. Кейра глибоко вдихнула. Вона впізнала ці очі: Омега зграї Тімере. Чоловік, який сказав, що він Девід. Опустивши голову, розвернулася та пішла на звуки ударів кувалди, які доносилися з кузні. 

— Як мені боротися з Ліліт? — зайшовши усередину, голосно промовила та, глибоко вдихнувши пар, який виходив із печі, закашлялася.

Джеральд стояв спиною й, навіть не озирнувшись, промовив: 

— На стороні Ліліт Вищий демон Беліал, який має в підпорядкуванні легіон демонів. 

Кейра стиснула вуста та, склавши руки на грудях, наблизилася. Джеральд оглянувся та, змахнувши мечем, розсік повітря. 

— Чудовий! — із захопленням сказав. — Щоб мати змогу боротися з демоном, спочатку борися з тим злом, яке було посіяно у твоїй душі! — додав. 

Він поклав меч та, наблизившись, взяв її руку та закотив рукав. 

— Вени вже не чорні, це добре! Ти сама блокувала свою силу та магію! Позбавивши тебе спогадів про народження сина, — зітхнув та відступив, — я фактично залишив тебе без захисту! Ти не змогла змиритися з новою реальністю, вважаючи, що втратила не лише чоловіка, але й малюка. 

— Ти не винний, Джеральде! — захитала головою й осмикнула рукав. Вогонь у печі піднявся.

Джеральд, оглянувшись, насупився. У кузню зайшов чоловік у фартуху та поклонився.

— Чудовий меч, друже! — мовив Джеральд та поплескав його по плечу. — Ходімо за мною! — перевів погляд на Кейру.

Вона кивнула та попрямувала за ним. Дійшовши до замку, озирнулася. Кейра відчувала, що Він поряд, й від цих відчуттів по тілу пройшлося тепло. Вона опустила голову та пішла далі. Чоловік відкрив магією двері до свого кабінету та запросив відьму зайти. Змахнув рукою. У кабінеті появився стелаж із холодною зброєю. Він дістав меч, й стелаж відразу зник. Розвернувшись обличчям до Кейри, сказав:

— Хочеш знищити Ліліт?

Вона кивнула, й Джеральд простягнув їй меча. 

— Він твій! 

Кейра округлила очі. 

— Кожний меч має свою особливу силу, енергетику та історію, але цей меч викуваний Нуріелем. Використай його заради перемоги, але пам’ятай, що в першу чергу не лезо, яким би воно не було гострим, здобуває перемогу, а той, хто вміло користується ним! 

Кейра взяла меч у руки. 

— Він… важкий! 

Джеральд хмикнув й подав їй шкіряний футляр на застібках через плече.

— Ти можеш перемістити в меч свою магію — й станеш із ним єдиним цілим, але потім повернеш мені його! 

Кейра легко всміхнулася. 

— Я думала, що ти його даруєш мені! 

— Це реліквія Конклаву, й тому, — розвів руками, — я не маю морального права тобі його подарувати! 

Чоловік витягнув із кишені ключі та віддав їх Кейрі. 

— Одну з машин можу подарувати! Але пам’ятай, якою б сильною не була, але ти смертна, тому без зайвого героїзму! 

Фари машини розганяли темінь. Кейра їхала в напрямку поселення Гуатор Елемента, але на роздоріжжі зупинилася. Серце знову нестримно забилося у грудях. Глибоко вдихнувши, стиснула кермо та, розвернувшись, поїхала в інший бік. Вона не могла зрозуміти, навіщо їде в напрямку спогадів, але все одно піддалася своїм відчуттям й не помилилася, коли, різко загальмувавши, на дорозі побачила Його. Вийшовши з машини, стала чекати. Він повільно наближався, і з кожним його кроком подих перехоплювало, а серце виривалося з грудей.

— Ти знову переслідуєш мене? — голосно промовила.

Він зупинився на відстані декількох кроків і схилив голову набік.

— Вам, можливо, потрібна допомога? Молодим дівчатам тут може бути небезпечно!