Розділ 6

Кейра, ще перебуваючи під впливом Ліліт, яка мала силу над нею та продовжувала нашіптувати свої думки, попрохала Джеральда не говорити нікому про її місцеперебування. Вийшовши з ванної кімнати, озирнулася. Конклав надав не лише окрему кімнату з душем, але й чистий одяг. Хмикнувши, провела руками по вологому волоссю, підсушила рушником та переодягнулася в темно-синій светр, чорні штани та короткі чоботи. Помітивши на руці чорні вени, байдуже опустила рукав та, вийшовши з кімнати, попрямувала до бібліотеки.

— Джеральде, дякую за допомогу! — усміхнулася та присіла у крісло.

— Як ти себе почуваєш? — озирнувшись, запитав.

Вона знизала плечима.

— Як після гарної бійні! Хочу реваншу!

Джеральд хмикнув.

— Ліліт не лише сильна, але й хитра, тому ти повинна бути обачною!

— Хитра? — округлила очі. — Так, вона монстр! Небезпечна жінка, яку зрадили, обдурили! Але, Джеральде, тоді я також монстр?

— Не розумію! — захитав головою.

Кейра засміялася й схилила голову набік.

— Навіщо вам… мій син?

Джеральд примружився.

— Кейро, твій син…

— Він живий? — вигнула брови.

— Це цікавиться матір чи демониця, яка намагається контролювати?

Кейра підскочила зі свого місця та, змахнувши рукою, відкинула від себе чоловіка.

— Відповідайте! — закричала. — Де мій син?

— Ти повинна боротися з нею…

— Досить брехні! — знову змахнула рукою, й Джеральд відлетів в інший край кімнати. — Ви мені брешете! Де він?

Кейра створила вогняну кулю. Чоловік підняв голову й помітив чорні вени на її руках.

— Я знищу не лише вас, але цю кляту бібліотеку та весь Конклав!

Він піднявся на ноги та підняв долоні доверху.

— Ти сама віддала нам сина!

Кейра скривилася.

— Знову брехня! — жбурнула вогонь у двері, і з нього з’явилася астральна проєкція батька.

— Кейро, твоя магія не контрольована! — мовив Грегорі. — Де ти? Я приїду за тобою!

— Досить! Досить! — схопилася за голову.

— Вгамуйся! — гнівно сказав Джеральд. — Я не хочу зашкодити тобі!

Бібліотека запала. Кейра заблокувала магією двері від охоронців, які намагалися пройти через вогонь.

— Значить… це кінець… для тебе!

— Кейро, зупинися! — викрикнув батько.

— Це говориш не ти й дієш не ти, а Ліліт! Поглянь на свої руки! Твоє тіло під контролем демониці! — сказав Джеральд.

Кейра відволіклася на секунду, а Джеральд, скориставшись цим, жбурнув її об стелаж з книгами. Книги з гуркотом попадали на підлогу. Образ батька зникнув, а вогонь згаснув. Засміявшись, піднялася на ноги.

— Це все, що ти можеш?

Джеральд обійшов стіл та, поглянувши на вхідні двері, мовив:

— Вогонь згаснув! Астральна проєкція твого батька зникла також! Ти не контролювала полум’я лише декілька хвилин, значить, магія тебе зрадила?

Кейра почала нервувати й, поглянувши на свої руки, нахмурилася.

— Я поверну тобі спогади! — схилився.

— Які ще… спогади?

Джеральд торкнувся вказівними пальцями до її скронь. Кейра, відчувши різкий та сильний головний біль, закричала й через секунду знепритомніла.

— Твої спогади! — промовив.

У бібліотеку увірвалися охоронці, й чоловік наказав віднести її у святилище. Вони переглянулися.

— Джеральде, але таїнство Конклаву не може бути…

— Я наказую вам віднести її у святилище! — зиркнув та склав навхрест руки на грудях.

— Як накажете! — схилили голови охоронці.

Кейра, розплющивши очі, декілька хвилин лежала в цілковитій темряві. Чула лише свій тяжкий подих та відчувала, як серце калатає у грудях. Коли очі звикли до темряви, піднялася. Повільно, не розуміючи куди саме йти, а головне — не розуміючи, де вона знаходиться, йшла в напрямку до маленького, ледве видимого світла. Нащупавши двері, відкрила їх і, впавши на землю, підняла голову та озирнулася. Вона опинилася в поселенні Гуатор Елемента, а навколо палав вогонь. Кейра побачила, як Баргести нападали на відьом та відьмаків, й, помітивши батька, який відбивався від кровожерливих істот, різко піднялася на ноги та побігла до нього. Але він її не чув і ніхто не бачив!

— Кейро, це минуле, яке пов’язане з твоїми спогадами!

Озирнулася й побачила перед собою Джеральда.

— Чому ми тут? Навіщо… ти мені показуєш все це?

Крізь неї пробіг Себастьян, й вона ахнула та покрутила головою.

— Ходімо! — простягнув руку.

Кейра невпевнено подала руку, й Джеральд повів далі. Дійшовши до її будинку, вони зупинилися. Почулося ричання. Вона озирнулася: Девід боровся з крилатою істотою.