Розділ 4

Кейра розплющила очі й задоволено потягнулася. За пів року вона перший раз нормально спала та відчула себе хоча б трішки щасливою. Повернувшись набік, насупилася. Була темна ніч, й біля вікна стояв Себастьян.

— Ти спала добу! — озирнувся.

Хмикнула.

— Себастьяне, ти вже придумав, як розповісти Дарії про лже-Девіда? Чи тобі потрібна моя допомога?

— Магія відчуження пішла тобі не на користь! Я не впізнаю свою подругу!

Вона знизала плечима та піднялася з ліжка.

— Можливо, ще Хану скажеш, що його друг повернувся? Ну, фактично його друг! — стиснула вуста. — Думаю, він радий буде прилетіли з Перу…

— Кейро, а раптом це дійсно Девід? — перебив.

— Якщо хочеш перевірити, вперед! Я пів року шукала його, й мої пошуки були невдалими! — розвела руками.

— Я розповів все Дарії, й зараз вона спілкується з ним! — вигнув брови.

Вона істерично засміялася.

— Не забудь про Селесту та Патріка! Вони також повинні знати, що…

— Що, Кейро?

— Ти мені говорив, що не віриш йому! А зараз щось змінилося?

— Не вірю! — захитав головою. — Але більше не можу приховувати правду від Дарії! Якщо він дійсно Девід, вона це відчує!

— Почуття можуть затьмарити розум!

Кейра зітхнула й схилила голову. Відчувши тремтіння в руках, стиснула кулаки. Заплющивши очі, побачила його. По щоках мимоволі потекли сльози.

— Кейро, я розумію твій сум.

Себастьян присів поряд.

— Ні, не розумієш! — захитала головою та витерла сльози. — Ніхто не зрозуміє, крім… — замовкла.

— Девіда?

Кейра стиснула вуста й кивнула. Кохання стало її слабкістю. Вона не хотіла показувати свій біль, говорити про почуття та лити сльози, й тому, нахмурившись, з-під лоба поглянула на Себастьяна.

      Тим часом Дарія розгнівалася на Себастьяна за брехню, але зараз, дивлячись на чоловіка, який стояв у клітці напроти неї, відчувала лише тремор у руках, а гнів на чоловіка пішов на другий план. Він, схиливши голову набік, пильно дивився на неї. Дарія зітхнула та відвела погляд.

— Довго будеш мовчати? — порушив тишу.

— Ти не мій брат! — захитала головою.

— Ну, звичайно, не твій брат! Не чоловік Кейри, не син Селести та Патріка! А знаєш чому, сестро? Тому що я горів у пекельному вогні, а коли моє тіло регенерувало, ось таким я став! — розвів руками.

Дарія стрепенулася.

— Твої очі…

— Так, колір очей став… зеленим! Тебе це дивує після того, як я сказав, що горів у пекельному вогні? — скривився.

— Як я можу бути впевненою, що ти дійсно мій брат? — нахмурилася.

Чоловік опустив голову й прошепотів:

— Я втік із пекла й був упевнений, що мені потрібно йти саме сюди, а натомість опинився знову у клітці.

— Ти піддався темряві! Знову! — зітхнула.

— Я і є частиною темряви, але не підвладний демонам! Не був і ніколи не стану!

Дарія знизала плечима.

— Я не вірила, що ти живий! Ніхто… не вірив, й лише Кейра намагалася всім довести, що ти… не загинув! Зараз, дивлячись на тебе, — по її щоках потекли сльози, — я все одно не можу повірити! Чому ж тоді моя душа тягнеться до тебе?

Дарія відступила й, розвернувшись, відкрила двері.

— Не йди! — закричав. — Дарі, не йди! Ти повинна повірити мені!

Вона вийшла. Чула крики чоловіка і з затуманеними від сліз очима повільно, спотикаючись, спустилася зі східців. Її підхопив на руки Себастьян.

— Як ти міг мовчати про нього?

Кейра, схилившись боком об стіну, склала руки на грудях та байдуже споглядала, як Дарія сварила Себастьяна.

«Магія відчуження пішла тобі не на користь!» — повторила про себе слова Себа й, зітхнувши, пішла, але, почувши протяжне ричання, стрепенулася та озирнулася.

— Це Девід! — вигукнула Дарія та побігла доверху, й за нею поспішив Себастьян.

Кейра застигла на місці. Вона не могла поворухнутися й, озирнувшись ще раз, лише спостерігала, як бігли повз неї охоронці. В душі все перевернулося. Заплющила очі та глибоко вдихнула. Серце вистрибувало з грудної клітки та прохало допомогти тому, до кого відчайдушно воно тягнулося та за ким плакало. Вона розвернулася та побігла нагору. Проштовхуючись між охороною, зайшла в темницю, в якій тримали чоловіка. Побачивши розірвані грати, дірку у стіні та кров на підлозі, ахнула.

Дарія також стояла в шоковому стані.

— Потрібно негайно знайти його! — голосно промовив Джеральд й зайшов у темницю.

Дарія й Кейра переглянулися.

— Ні! Я не дозволю…

— Місіс Ламберт, це вже наша справа! — гримнув Джеральд. — Вам краще залишитися в замку!