Розділ 2

— Tu lux mea in tenebris!1

Кейра прокинулася від цих слів. Вона знову уві сні бачила його: чоловіка в балахоні з зеленими очима. Він став її переслідувачем уві сні! Уявою, від якої становилося моторошно! Але чому ж так хотілося побачити обличчя, яке він приховував під капюшоном? Тяжко дихаючи, поклала руку на серце, яке нестримно тьохкало у грудях. Зітхнула й втупилася у стелю. Магією відчуження вона намагалася вгамувати біль, проте замість цього лише відключила почуття: біль не зникнув, а спогади не забулися!

Перевернулася на бік. Вона боялася сновидінь й тому за декілька хвилин, прислуховуючись до тиші, встала з ліжка й пробурмотіла:

— Сьогоднішня ніч буде без снів.

На світанку, коли перші промені сонця огорнули землю, переодягнулася та, діставши з шафи довгий в’язаний светр, накинула його й тихенько, щоб не розбудити батька, вийшла на вулицю.

Земля прокидалася від сновидінь, а на траві роса приємно лоскотала босі ноги. Вона дійшла до озера та, глибоко вдихнувши на повні груди повітря, підняла голову до неба та заплющила очі. Її огорнула тиша та спокій! Розплющивши очі, прижмурилася та, скинувши одяг, зайшла в озеро. Вода, ніби жива істота, огорнула її тіло. Відчувши печіння від ран, скривилася й через декілька хвилин вийшла з води. Одягнувшись, присіла на землю та оглянула рани на нозі від кігтів демона, які не загоювалися майже пів року. Почувши позаду себе шерех, сіпнула сукню донизу, щоб закрити рану, й озирнулася.

— Abyssus abyssum invocat2, — почула шепіт, й через декілька секунд він знову повторився.

Кейра різко піднялася на ноги й, відчувши біль у нозі, зойкнула та впала на землю.

Запала тиша!

Кейра чула лише свій подих та як б’ється серце! Біля озера була лише вона! Відьма не розуміла, що з нею відбувається. Відчуваючи душевне спустошення та як темрява знущається з неї, тяжко зітхнула. Піднялася на ноги, стиснула вуста від болю в нозі та, одягнувши на сукню светр, почула шерех крил. Озирнулася й помітила орла в небі, який кружляв над озером. Коли він зникнув, Кейра побачила Духа Води. Вона простягнула руки й кликала до себе.

— Вода вилікує твої тілесні рани, але… хто ж вилікує душу? Ти не використовуєш свою магію, блокуєш силу руни Альгіз. Чому? — лагідно промовила Дух Води. Кейра, скинувши светр, повернулася в озеро та простягнула Духу руки.

— Я втратила віру, — прошепотіла та опустила голову.

— Дозволь допомогти тобі! Не опирайся магії, яка тече у твоїх жилах!

Відьма підняла голову й кивнула. Відчувши біль у нозі, закусила нижню губу. Занурилася повністю у воду й помітила, як із рани виходили чорні згустки. Кейра відчула тяжкість у всьому тілі. Вода вирувала навколо неї та становилася чорною. Образ Духа Води почав зникати. Кейра намагалася закричати, а натомість легені заповнилися чорною водою. Змахнувши руками, виплила наверх. Виплюнувши воду й тяжко дихаючи, вийшла з озера та, впавши на землю, заплющила очі.

Почувся злобний сміх, від якого озноб пройшовся по тілу. Піднявши голову, побачила перед собою жінку, яка, всміхаючись, дивилася на неї своїми чорними очиськами. Через секунду її очі стали сіро-блакитними, а чорне волосся — рудим.

— Навіть Дух Води немає сили протистояти мені! Ти також скоро здасися, як здався… гібрид!

Кейра стиснула кулаки та, піднявшись на ноги, жбурнула вогонь, але розсікла лише повітря. Озирнувшись, відчула, як гнів сковує тіло. Стиснувши вуста, поглянула на ногу. Рани зникнули, проте залишилися рубці на нозі. Кейра схопила светр та, накинувши його, стрімголов побігла в поселення.

Дізнавшись від батька, що Дарія відмовилася від статусу верховної відьми й правління надприродним світом передала Конклаву, переодягнулася в більш повсякденний та зручний одяг: темні джинси, чорний топ та, взувши ботильйони на низьких широких підборах, направилася до родини Лістред.

— Ти віддала свою владу Конклаву! — склавши руки на грудях, сказала Кейра й без запрошення зайшла в будинок.

Розмістившись на кріслі у вітальні, закинула ногу на ногу та пильно поглянула на Дарію.

— Все змінилося, Кейро! — розкладаючи столовий посуд на стіл, мовила Дарія. — Пройшло пів року з моменту загибелі Девіда…

Вона відвернулася. Кейра помітила, як почали тремтіли її руки. Вона встала з крісла та, наблизившись до Дарії, міцно обійняла.

— Ти… покинула нас! — захитала головою. — Якщо думаєш, що лише ти страждала й лише тобі було погано, то… помиляєшся, Кейро!

Дарія скинула її руки й відступила.

— Я, Себастьян, мої батьки, твій тато, Хан та Мідея, всі ми хвилювалися за тебе! А ти… ти повертаєшся через пів року й байдуже запитуєш, чому я віддавала владу Конклаву? — скривилася. — Ти втекла, Кейро, від свого горя. Розумію твої почуття, але будь ласка, прийми тепер мій вибір!

Кейра зітхнула й відпустила.

— Конклав — збіговисько відьмаків!

— Що ти хочеш від мене?

— Давай чай пити! — знизала плечима. — Ти не стала верховною відьмою, проте отримала дещо більше, а саме щирі почуття та кохання Себастьяна.