Розділ 1

Заглушивши мотор, Кейра вийшла з машини. Йдучи дорогою, яка вела до маєтку Ламберт, відчувала, як нестримно б’ється її серце. Зупинившись, озирнулася. Колись ця місцевість викликала у неї позитивні емоції, почуття щастя та непорушного спокою, але тепер викликає лише невгамовний біль, який вона намагалася вдержати у своєму пораненому серці.

Наблизилася до зруйнованого маєтку. Стримала сльози та емоції, які бажали вирватися назовні. Вогонь забрав все, що вона любила, й зостався лише один попіл від її майбутнього. Пригадуючи Девіда, доторкнулася до живота. Вона втратила не лише коханого чоловіка, але й сина.

Зло не дрімає! Воно має різну форму: невинності, краси, похоті та скованої у ланцюги волі! Але які будуть наслідки, якщо зло намагається зруйнувати вас зсередини? Нашіптує, закликає до дії, і ти не можеш його уникнути чи позбутися, адже тікати нікуди!

Пекельний вогонь був не контрольованим. Своїм полум’яним язиком зжерло все навкруги, обпікало, й навіть вона, Кейра Ліліан Ламберт, не могла зупинити його!

Від спогадів тіло почало битися в агонії. Закричала та впала на коліна. Цей крик розійшовся відлунням. Взявши в руки попіл, пустила його крізь пальці та відчула, як гнів торкається серця, а душу вивертає назовні. Схилила голову й, не стримуючи себе, знову закричала. Сльози котилися по щоках та падали на землю, а подих перехоплювало від болю.

— Venite ad me, spiritus ignis1, — прошепотіла й, повільно піднявшись на ноги, зі своєї магії вогню створила птаха Фенікса, який символізує воскресіння, перемогу безсмертного життя та непохитну віру.

Фенікс змахнув крилами й, піднявшись у небо, закружляв та стрімко впав на землю. На тому місці, куди впав полум’яний птах, почав підійматися вогонь і з нього вийшов Дух Вогню в червоних обладунках.

Кейра поклонилася.

— Навіщо ти викликала мене?

Від грізного, хрипкого голосу відчула, як по тілу пройшовся озноб.

— Ти мені потрібний, — не підіймаючи голови, відповіла.

— Потрібний? Чому раніше не викликала? Чому так довго чекала? Ти… Кейро, впустила у своє серце зло! Помста руйнує твою душу!

Дух Вогню замахнувся полум’яним мечем. Кейра відчула, як вогонь торкнувся її тіла. Вона похитнулася та впала на землю. Застогнавши, підняла голову та витерла кров на щоках. Зіниці очей стали яскраво-червоними. Вогонь оточив її з усіх сторін. Відьма провела долонею, й він згаснув.

— Я завинила перед тобою та Духом Води!

— Ти зневірилася не лише в нас, але у своїй магії також!

Дух Вогню повільно почав відходити, залишаючи на землі тріщини, з яких підіймалося полум’я. Він кликав її за собою. Крок за кроком, й вона зайшла у зруйнований маєток. Озирнулася. Чорні пошарпані стіни, а неприємний запах гарі ще й досі різко вдаряв у ніздрі.

Скривилася й мовчки пішла слідом за Духом Вогню.

— Твій дім зруйновано! — зупинився. — Твоя душа повільно заповнюється темрявою! Ти чуєш її голос? — опинився біля неї та, зазираючи полум’яним поглядом у її очі, провів рукою по щоці, й рубці від меча зникнули. — Вона манить тебе! Закликає до дій! Приходить у сни в образі невинної діви, твого чоловіка, чи ще гірше, ти бачиш себе, своє віддзеркалення. Борися з нею, щоб вона не спокусила тебе, як спокусила Девіда! Він — породження темряви, але ти не така! Він вже не той, ким був!

— Хто вона?

— Ліліт!

— Девід, — схилила голову, — я постійно відчуваю його присутність!

Дух Вогню відійшов.

— Не його ти відчуваєш, володарко вогню та води!

Кейра підняла голову.

— Почекай! Не покидай мене! — простягнула руку, але Дух зникнув у полум’ї.

Кейра видихнула й ще раз озирнулася. Будинок давив на мізки. Більше вона не могла знаходитися в цьому місці, тому швидко вибігла на вулицю. Глибоко вдихнувши свіже повітря, відчула запаморочення.

Вже пройшло пів року, шість безсонних місяців та днів, які завдали лише біль, страждання та сльози. Кожну хвилину вона думала про Девіда та сина. Кожна секунда була мукою! Щоб угамувати свій біль, винищувала Баргестів, вампірів. Шукала в різних старовинних бібліотеках світу будь-яку інформацію про демонів та іншу нечисть, яка вилазила з потойбіччя.

— Ліліт! — повторила ім’я, сказане Духом Вогню, й сіпнулася. — Ну що ж, суко, я тепер знаю, хто ти!

Побачивши, як повільно та шкутильгаючи йшов до неї батько, побігла назустріч.

— Кейро! Моя мила Кейро, більше не зникай! — міцно обійняв доньку.

— Як ти знайшов мене?

Грегорі витер з обличчя сльози й, стиснувши вуста, прошепотів:

— Батьківське серце підказало, що ти повернулася! Твій дім чекає на тебе!

Вона кивнула й, дійшовши до своєї автівки, поїхала слідом за батьком.

Кейра повернулася в батьківській дім. У поселенні Гуатор Елемента всі чекали її повернення. Кожний обіймав та радів тому, що вона нарешті вдома. Кейра, озирнувшись, покрутилася на місці та з полегшенням зітхнула. Поселення ожило після руйнації. Набіги Баргестів та вампірів, пекельне полум’я ледве не знищило всіх жителів клану «чотирьох стихій», але вони, ніби Фенікс, знову почали відроджуватися, жити та відбудовувати поселення. Побачивши Дарію, всміхнулася та, підійшовши, міцно обійняла її.