Пригоди Мурзі і Ко

Одного похмурого вечора у темному-темному лісі у холодній хаті сиділа одинока і сумна зла чаклунка. У народі її називають Бабою-Ягою. Проте вона любила, коли її кличуть Мурзя. Чому саме так, ніхто не знав, та й запитати було ні в кого. Мурзя вирізнялася креативністю. Завжди щось вигадає, щоб себе побавити. Колись так усіх налякала, що навіть звірі, птахи й мурахи з лісу повтікали. Залишилися одні павуки і таргани. Бо їм по цимбалах ті шугання. Вони й самі кого хочеш залякають!

Цього вечора відьмі і справді було кепсько від самотності та нудьги зеленої. Так бридко на душі!

Раптом згадала вона про особливу книжку своєї прабабусі. Зіскочивши зі стільця, відьма пірнула у стародавню родинну скриню.

– Ось вона! Трясця її бери! Геть про неї забула!

То була справжня чаклунська книга, яку Мурзя колись знала назубок, але з роками забула.

– Фу-у-у!!! Ну й куряви від тебе! Припини!

Книга вирішила підбадьорити Ягу, тому і дмухнула пилом їй в обличчя. Але від суму це не врятувало. Відьма швиденько розгорнула книжку, знайшла потрібну сторінку і прочитала вголос:

Що робити, щоб не нудьгувати:

1. Змусити слимаків гикати на весь ліс. – Ні, це не те! Та й де я їх візьму? Вони ж усі повтікали.

2. Залоскотати дикого кабана. – Ні-і-і-і-і.

3. Залякати усіх навкруги до смерті! – З цим я вже впоралася. Ну, може, не до смерті... Але нікого не лишилося. Хіба павуки, – буркотіла вона.

4. Як зліпити друзів. – О! Це те, що мені потрібно! – радісно скрикнула бабця. Отже, її потаємна мрія – мати справжніх друзів і більше ніколи не бути самотньою.

Продовжувала читати:

Рецепт

Уночі на повний місяць знайти старезного дуба. Назбирати під ним мішок сухого листя й пів мішка жолудів. Піти на цвинтар, що за лісом, й накопати десять лопат землі. Наносити тринадцять відер води з болота. Усі інгредієнти помістити в магічний чан і варити на малесенькому вогні, весь час помішуючи, до ранку. Вийти у двір і на землі перед хатою рогом намалювати бажаних друзів. Уранці, коли бодяга звариться, залити її у ті нашкрябані на землі форми. Залишити застигати на три дні і три ночі. На четверту ніч обвести їх золою по колу й приказати:

«Грязюка – не пилюка, друзі – не вороги, станьте на ноги́».

Так чаклунка і зробила. Однієї ночі, дочекавшись повного місяця, побігла й принесла усе за списком. Ох і везуча та Яга! Бо зима цьогоріч видалася на диво тепла – ані сніжинки. Тому вона без перешкод і листя з жолудями назбирала, й землі накопала, й води з болота наносила. Бачили б ви, з якою любов’ю Мурзя друзів на землі малювала! Гарні бабаюки вийшли. А хто ж іще міг вийти у Баби-Яги?

– Які красені! – сказала задоволена відьма, повернулася до хати й узялася варити зілля. Воно кипіло, булькотіло. А з відкритого вікна по лісу простягнулися клуби магічного диму.

Потім бабця залила усе у форми для друзів. І чекала. Як же довго тягнеться час. Щодня ті фігури набували більш живого вигляду. Нарешті настав момент обводити їх золою і читати над ними заклинання.

– Грязюка – не пилюка, друзі – не вороги, станьте на ноги́! – проговорила бабця, але чомусь нічого не виходило. Тоді спробувала ще раз. Усе тихо.

– Мабуть, щось наплутала, – подумала вона. Знесилена пішла в дім і впала спати. Щойно Яга заснула, як із землі один за одним почали підніматися дивні створіння. Першим з’явився фіолетовий велетень – то був друг-бабаюка, за ним – симпатична незнайомка у чарівному капелюсі. Потім хтось із рогами, тоді ще один дивак із пружинами на голові. Їх як магнітом тягло до оселі чаклунки, яка мирно спала й ні про що не здогадувалася. Стукіт і грюкіт збудили бабцю.

– Що? Що там трапилося? Йой! Ви хто такі, химери потворні?! – витріщивши банькате око, закричала розлючена відьма. Так-так, вам не почулося, око. Було воно в неї одне-однісіньке. Але всевидюще. Від нього нічого не сховати.

– Ми – твої друзі! Ти ж нас сама створила! – обурився фіолетовий велетень.

– Що? Хіба я таких друзів собі уявляла? Ви ж страховиська якісь! Вами тільки людей лякати!

«Ох, моя прабабуся була ще та гумористка», – подумала Яга, зовсім не збагнувши, що вона сама ж їх намалювала.

– Ну добре. Я вас створила, мені вас і назвати треба. Не кликати ж усіх бабаюками! – нарешті дійшло до старої.

Та нічого, окрім назв днів тижня, бабці Мурзі на думку не спадало. Так і буде. Скоротивши трохи придумані імена, вона заявила:

– Оскільки вас четверо, ваші імена будуть такі: Пон, Вів, Сер і Чет.

– Не хочу я бути Сер! – категорично не погоджувався третій.

– Ич який! Добре, тоді ти будеш Чет, а останній П’ят.

Служили бабці четверо новоспечених друзів вірою і правдою. Але Мурзя не була б відьмачкою, якби знову не занудьгувала.

– Та хіба я вас створила, щоб ви їсти варили і казани натирали?!