Том 1. Розділ 71

Ігрова зона була величезною – яскраві вогні автоматів переливалися неоновими кольорами, повітря було наповнене звуками дзвінких переможних мелодій, розчарованих вигуків і азартних криків.

Група Кена шумно переміщалася від одного атракціону до іншого, пробуючи все підряд.

Лілі, спостерігаючи з боку, з здивуванням усвідомлювала, наскільки природно Кен вливається в будь-яку ситуацію.

Він не просто слідував за друзями — він був центром усього, що відбувалося.

— Кен, зіграй з нами у файтинг! — вимолив Хаято, кидаючи жетон в автомат.

— Так-так, давай! — підхопила Наоко.

— Ну, тільки заради розваги, — ледь потягнувся Кен, займаючи місце перед екраном.

Він не особливо старався.

Принаймні, так здавалося.

То грав однією рукою, то давав Саяці закривати йому очі, але, незважаючи на це…

Він громив усіх одного за одним.

— Та як таке взагалі можливо?! — розвів руками Сайто, вчергове програвши.

— Це взагалі реально? — піджала губи Аяка.

— Геній… просто геній, — хмикнув Хаято, захоплено хитаючи головою.

Лілі непомітно усміхнулася.

Він дійсно талановитий у всьому.

Здається, йому все під силу.

Але просто він розумний і швидко вчиться… І багато працює над собою.

Вона вже бачила, як він ретельно аналізує кожну ситуацію, кожен механізм, кожну закономірність.

Це не було простим везінням.

І все ж…

Чому Саяка так до нього липне?!

Лілі незадоволено стиснула губи, спостерігаючи, як та то обіймає Кена за плече, то жартома зачіпає його ногою під столом.

Але потім…

Вона глибоко вдихнула.

Я ж була в його тілі… Я ж відчувала його думки…

Кен не відчував до Саяки романтичних почуттів.

Швидше, як до молодшої сестри.

А до Рін?

Там було щось схоже на турботу батька.

Це трохи заспокоїло Лілі, але легкий відтінок ревнощів усе одно залишився.

Час у розважальному центрі пролетів непомітно.

Вже на виході хлопці помітили автомат із іграшками.

— Кен, Кееен! Дістань мені цього ведмедя! — радісно вигукнула Наоко.

— А мені — он того кота! — додала Аяка.

— А мені кролика! — підскочила Саяка, сяючи від задоволення.

— Ладно, ладно, давайте по черзі, — зітхнув Кен, стаючи перед автоматом.

Звичайно, з першої ж спроби він без зусиль витягнув кожну іграшку.

Лілі тільки похитала головою.

Він і в цьому ідеальний.

Саяка, звісно ж, не упустила шанс.

Вона, захоплено сміючись, обійняла Кена, повиснувши на його руці.

— Ти просто найкращий!

Кен лише втомлено усміхнувся.

Але коли він передав іграшку Рін, його голос став м’якшим.

— Ти молодець. Друге місце в школі — це не просто так. Ти багато працюєш, Рін.

Рін завмерла, притискаючи іграшкового ведмедика до грудей.

— Ти пишеш дуже зворушливо, — додав Кен. — Продовжуй у тому ж дусі.

Рін почервоніла.

А потім її очі знову наповнилися сльозами.

— Дякую… — прошепотіла вона, голос ледь тремтів.

Лілі відчула щось усередині.

Якусь… невимовну теплу гордість.

Кен ніжно погладив Рін по голові.

У цей момент Саяка різко вчепилася в його руку.

— Досить «мімімі», ходімо зі мною!

— Куди? — здивувався Кен.

— Хочу дещо тобі подарувати.

Вона потягнула його до невеликого кіоску з прикрасами.

За хвилину Кен уже тримав у руках маленький срібний кулон.

— Що це?

Саяка схрестила руки на грудях.

— Це тобі!

— Навіщо?

— Як це навіщо?! — обурилася вона. — Ти посів перше місце у школі! Ти виграв нам їжу! Ти нас врятував! Це просто подяка.

— Гаразд, тоді дякую, — усміхнувся Кен.

Саяка задоволено спостерігала, як він надів кулон на шию.

Лілі злегка примружилася.

Вона точно зробила це, щоб застовпити територію.

Настав вечір.

Друзі вирішили, що пора розходитися.

— Дякую, що покликав… І дякую… за цей день, — тихо сказала Рін, стоячи перед Кеном.

— Ти ж знаєш, я б у будь-якому разі тебе покликав, адже ти це заслужила, — усміхнувся він.

Вона притиснула ведмедика до грудей.