Том 1. Розділ 68

Я зачинив за собою двері класу, залишаючи позаду напружену атмосферу контрольних, довгі години читання та розв’язування складних задач. Перше місце в школі. Знову.

— Очікувано, — усміхнувся Хаято, коли ми вийшли в коридор. — Ти, мабуть, навіть не напружувався, а?

Я лише мовчки знизав плечима. Як пояснити, що я справді старався? Що ночами сидів за підручниками, аналізував питання минулих років, переглядав лекції? Вони ж все одно скажуть: «Ну, це ж Кен. Він геній».

Повз нас пройшла Саяка, граційно поправляючи своє чорне волосся. Третє місце в школі. І, судячи з її самовдоволеної усмішки, вона явно не збиралася втратити шанс використати ситуацію на свою користь. 

Дійсно, перша красуня школи, дочка багатих батьків, які оплачують їй найкращих репетиторів. Вона звикла отримувати від життя все, що хоче. Вона розумна, чарівна, відкрита, але не розуміє особистих кордонів інших. Цікаво, її зачепило те, що цього разу вище за неї не лише я (як завжди), але й Рін? Сподіваюся, що ні. Тільки цього не вистачало.

— Хлопці, — її голос був гучним, сповненим впевненості. — А давайте відсвяткуємо?

Навколо одразу зав’язалася жвава розмова.

— У якому сенсі? — уточнила Наоко.
— Ну, ми ж розумники, впоралися з тестами! Чому б не піти в ТРЦ? Там і боулінг, і автомати, та й просто відпочинемо!

Очікувано, ніхто не був проти.

— Чудова ідея! — підтримала Аяка.
— О, у боулінгу давно не був! — пожвавішав Сайто.

Я примружився. Саяка явно хотіла чогось більшого, ніж просто відзначити іспити.
І, звісно, мій відповідь була для неї найважливішою.

— Ну що, Кен? Ти ж не відмовишся?

Я подивився на неї. Якщо відмовлюся — вона не відстане. Якщо погоджуся — ну, принаймні, не буду поганцем.

— Ладно, піду.

Вона переможно усміхнулася.

Але перш ніж вона встигла щось сказати, я повернувся до Рін. Мініатюрна дівчина з рожевими волоссям і червоними окулярами. Коли вона їх надягає, рівень милоти просто зашкалює.

Вона вся така тиха й сором’язлива, але дуже старанна учениця. До того ж, любить книги й навіть почала писати свої власні. Якось випадково я побачив її оповідання, і на тлі спільної любові до літератури ми подружилися. Здається, я єдиний, з ким вона спілкується.

А як вона пише… Її історії сповнені ніжності й доброти. Неймовірно чиста душею дівчина, немов маленький янгол. Я хочу її захистити і підтримати. Хочу, щоб її історії побачило якомога більше людей.

За результатами контрольних вона посіла друге місце в школі. І хоча до цього завжди була у топ-10, такого результату ще не досягала.

Цікаво, може, у неї щось хороше сталося в житті? Чи просто отримала нову дозу мотивації? Чи, може, натхнення для її історій так вплинуло?

Вона стояла трохи осторонь, ніби не наважуючись втрутитися в розмову.

— Ти з нами? — запитав я. — Ти ж посіла друге місце в школі, треба відсвяткувати. Згодна?

Вона здригнулася від несподіванки, потім опустила погляд, нервово тереблячи рукав своєї кофти.

— Я… не знаю…
— Та годі, буде весело, обіцяю, — підбадьорив я.

Вона подивилася на мене. У її очах промайнуло вагання, але… вона кивнула.

Я помітив, як Саяка трохи насупилася, але нічого не сказала.

Ми зайшли в розважальний центр — просторий, сяючий вогнями, сповнений голосів відвідувачів. Повсюди звучали глухі удари куль у кеглі, радісні вигуки переможців в аркадних автоматах і тихі мелодії з динаміків. У повітрі витав запах попкорну і газованих напоїв.

Все довкола кричало: «Розважайся! Відпочивай! Забудь про все!»

Саяка, сяючи від радості, буквально тягнула нас уперед, волочачи за собою всю компанію. Склад нашої групи був таким: чотири дівчини - Саяка, Рін, Наоко і Аяка, і троє хлопців - я, Хаято і Сайто.

— Ну все, сьогодні відпочиваємо на повну! — бадьоро заявила Саяка, широко розкинувши руки, ніби особисто володіла цим ТРЦ. — Почнемо з боулінгу!

Ми вибрали доріжку, кулі. Перші кидки були хаотичними. Усі просто кидали заради фану. Сміх не стихав.

Але від мене всі чекали чогось іншого. Це було неминуче.

— Ну що, Кен, покажи майстер-клас! — підморгнув Хаято.
— Ну так, це ж наш Кен! — підтримала Наоко.
— Він неймовірний! Геній у всьому! — додала Аяка.
— Я навіть не сумніваюся, що він виб’є страйк, — впевнено сказала Саяка.

Я зітхнув.

Ну звісно. Звісно, я маю вибити страйк.
Чи могло бути інакше?

Я взяв кулю, зосередився.

БАХ! — страйк.

— Як я й казала! Будь моїм учителем! — вигукнула Саяка.
— Та ну, навіть нудно. Кен завжди перший.

Я лише мовчки посміхнувся.

Як би хотілося хоч раз почути: «Ти молодець, ти багато працював, старався».

Наступною була Рін. Я помітив, як вона несміливо глянула на мене, немов просила про допомогу.

— Може, допомогти? — м’яко запитав я.

Вона кивнула, її обличчя залилося рум’янцем.

Я підійшов ближче, поклав свою руку на її, допоміг правильно розташувати пальці в отворі кулі.

— Тримай міцніше. Не розслабляй кисть. — Я нахилився, допомагаючи їй вирівняти спину. — Коли кидаєш, уяви, що проводиш пряму лінію вперед.