Том 1. Розділ 63

Тепле світло пробивалося крізь густе листя дерев, освітлюючи невеличку галявину, де сиділи Кен і Лілі. На перший погляд, це була звичайна лісова галявина, але напруга в повітрі, їхні зосереджені погляди й тихі голоси видавали серйозність обговорюваного. Ця сцена відбулася за кілька днів до їхнього зіткнення з демоном ілюзій, але пам'ять про неї здавалася дивовижно яскравою.

— Лілі, — почав Кен, дивлячись на неї з задумливим виразом обличчя. — Якщо ми скажемо демонові, що я використаю квітку Аларайн, щоб спалити всю ілюзію разом із ним, він, скоріш за все, злякається. Такі, як він, завжди більше бояться поразки, ніж смерті.

Лілі, сидячи на протилежному боці галявини, обхопила коліна руками й уважно слухала.

— Ти думаєш, він на це піде? — запитала вона, трохи насупившись. — Він же може просто нас убити, не чекаючи, поки ми щось зробимо.

Кен кивнув, погоджуючись.

— Це можливо, але малоймовірно, — відповів він. — Демон — боягуз і дріб'язкова істота. Йому потрібно відчувати свою перевагу, тому він навряд чи захоче діяти надто поспішно. Якщо ми змусимо його думати, що він контролює ситуацію, він розслабиться. Можливо, сам запропонує угоду. Але ось що важливо: він ніколи не дотримається свого слова.

Лілі насторожилася.

— Чому? — запитала вона.

Кен схрестив руки на грудях, його погляд став більш зосередженим.

— Бо такі, як він, занадто горді. Для демона програти людині — це приниження. Він боїться нас, але його его не дозволить йому відпустити нас просто так. Нам потрібно це врахувати.

Лілі повільно кивнула, її обличчя стало задумливим.

— Гаразд, — сказала вона. — Отже, він все одно спробує нас обдурити. Що нам тоді робити?

Кен усміхнувся, його очі блиснули.

— Ти зіграєш свою роль. І зробиш це переконливо, — сказав він.

Лілі здивовано підняла брову.

— Що ти маєш на увазі?

Кен нахилився вперед, його голос став тихішим, наче він боявся, що їх можуть почути.

— Демон буде думати, що лише я розумію, що це ілюзія, — почав він пояснювати. — Він упевнений, що тільки у мене є кинджал, здатний його знищити. Це його помилка. Але щоб наш план спрацював, тобі доведеться підійти до нього зі спини й завдати удару, коли він відволічеться.

Лілі насупилася, намагаючись осмислити його слова.

— Ти думаєш, це вийде? — запитала вона.

Кен знизав плечима.

— Це залежить від нас. Ми повинні діяти синхронно. Демон може спробувати змусити тебе зробити щось жахливе. Наприклад, він може наказати тобі вразити мене моїм же кинджалом.

— Вразити тебе? — Лілі ахнула, її очі розширилися.

— Це садистська натура демона, — спокійно відповів Кен, ніби обговорював щось цілком буденне. — Йому важливо зламати тебе, змусити повірити, що в тебе немає вибору. Але насправді вибір завжди є.

Лілі опустила погляд, але Кен не дозволив їй потонути у сумнівах.

— Головне — як це виглядатиме з боку, — продовжив він. — Якщо демон скаже тобі замахнутися на мене клинком, ти можеш завдати удар так, щоб він був холостим. Наприклад, влучити в область під пахвою чи просто не зачепити нічого важливого. А я впаду, зроблю вигляд, що помер.

Лілі підняла очі на Кена, її погляд був сповнений сумнівів.

— Ти впевнений, що це спрацює? — запитала вона.

Кен усміхнувся, його впевненість була непохитною.

— Якщо ми діятимемо синхронно, то так. Демон повірить, що я мертвий. Він розслабиться, і в цей момент ти підійдеш до нього зі спини. Коли я відволікатиму його своїм голосом, ти завдаси удару.

Лілі кілька секунд мовчала, обмірковуючи почуте. Потім вона ледь усміхнулася, її погляд став м'якшим.

— Ти все так детально продумав, Кене, — сказала вона. — Я навіть не знаю, що й сказати.

Кен розтягнув губи в самовдоволеній усмішці.

— Ну, ти ж знаєш, я багатогранний, — сказав він із легкою посмішкою.

Лілі тихо засміялася, похитавши головою.

— Багатогранний, кажеш? — перепитала вона, її голос звучав із відтінком насмішки. — І самовпевнений.

— Ще б пак! — відповів Кен, відкинувшись назад. — Якщо я не віритиму в наш успіх, хто тоді повірить?

Лілі знову засміялася, її обличчя засяяло теплою усмішкою.

— З тобою, Кене, ми точно впораємося, — подумала вона, дивлячись на нього.

Кен відкинувся на руки, подивився в небо, ніби обмірковуючи щось важливе, і додав:

— Лілі, головне, що ми з тобою — команда. І якщо кожен зробить свою частину, демон не знатиме, що на нього чекає.

Її усмішка стала ширшою, і вона кивнула.

— Так, — сказала вона. — Ми впораємося.

На цьому їхнє обговорення завершилося, але в повітрі витало відчуття рішучості. Вони знали, що попереду їх чекає небезпека, але разом вони були готові зустріти її віч-на-віч.