Том 1. Розділ 59

Кен продовжував кричати ззовні дому родини Пур, його голос луною розходився нічною тишею. В його інтонаціях звучала провокація, змішана з насмішкою, ніби він навмисно хотів розлютити невидимого ворога.
— Гей, демоне! Невже тебе налякав простий смертний?! — вигукнув він, зробивши крок ближче до дому. — Я ж і так у твоїй ілюзії! Невже ти такий боягуз, що боїшся показати своє обличчя? Ахаха, яка ж це ганьба! Ніколи не бачив такого жалюгідного демона!

Лілі, яка стояла у вітальні разом із родиною Пур, почула ці слова. Вона подумки усміхнулася.
— Кене, ти як завжди, — подумала вона, крадькома глянувши на Кікі, яка стояла поруч і виглядала стривоженою.

Проте її увага раптом переключилася. Вона помітила, що щось дивне відбувається з Джулі. Тіло дівчинки почало пульсувати, ніби під шкірою рухалося щось чужорідне. Обличчя Джулі, зазвичай миле й спокійне, почало спотворюватися. Її очі закотилися, а куточки рота вигнулися у зловісній гримасі, змушуючи всіх у кімнаті мимоволі відступити.
— Джулі? — прошепотіла Кікі, зробивши крок до сестри, але Лілі різко зупинила її, простягнувши руку.

Тим часом Кен продовжував свої насмішки ззовні:
— Ахаха, ну що, демоне, покажеш своє справжнє обличчя? Чи тобі подобається ховатися за спинами дітей? Жалюгідне видовище!

На цих словах тіло Джулі почало трансформуватися. Її кінцівки витягнулися, шкіра потемніла, а зі спини вирвалися довгі, схожі на димчасті, крила. Вона видала низький утробний рев, який луною прокотився по дому. На очах здивованих глядачів демон відкинув тіло Джулі й повернув собі своє справжнє обличчя.
— Він увесь цей час був усередині неї… — усвідомила Лілі, стиснувши кулаки.

Ззовні погода почала стрімко змінюватися. Вітер завив так, ніби хтось невидимий стогнав від болю, небо затягнулося темними, вируючими хмарами, а температура різко впала. День змінився на ніч за лічені секунди, і тепер густа темрява огорнула будинок.
— Жалюгідна людина! — проревів демон, виходячи з дому, наче темна буря виштовхнула його разом із Лілі, Кікі та її батьками назовні. Анна й Рудольф схопили своїх дочок, тремтячи від страху та холоду.
— Як ти смієш! — продовжив демон, звертаючись до Кена, його голос наповнив простір громом. — Я перетворю тебе на порох!

Демон підняв руки, і повітря навколо нього закрутилося у шалений вихор. З цієї бурі вирвалася зграя чорних птахів, очі яких горіли багряним світлом. Вони понеслися на Кена, а за ними потяглися хвилі крижаного вітру, готового заморозити все на своєму шляху.

Кен стояв непорушно, спостерігаючи за наближенням загрози. Його обличчя залишалося спокійним, але в очах сяяла рішучість. Коли птахи були вже зовсім близько, він різко витягнув щось із-за пазухи. Це була квітка Аларайн.

Щойно квітка опинилася в його руках, навколо Кена виник яскравий бар’єр, що сяяв теплим світлом. Птахи, не встигнувши долетіти до нього, спалахнули й зникли, перетворюючись на хмару чорного попелу. Вітер, що ніс крижаний холод, розвіявся, ніби наткнувся на невидиму стіну.

Квітка засвітилася ще яскравіше, спалахнувши червоним світлом, яке осяяло навколишню темряву. Демон завмер, його тіло почало тремтіти.
— Як ти… Звідки ця квітка в тебе?! — запитав він, його голос зірвався на хрип.

Кен трохи нахилив голову й усміхнувся.
— А ти думав, що я прийшов до тебе з порожніми руками? — промовив він, у його голосі звучала суміш сарказму та впевненості. — Ахаха, ти навіть дурніший, ніж я думав.

Він почав сміятися, його сміх звучав надривно та переможно.

Лілі, стоячи неподалік, не могла відвести очей від того, що відбувалося. Її серце билося частіше, ніж будь-коли.
— Кене, ти неймовірний, — знову подумала вона.

Але тепер у її думках було не лише захоплення, а й дивне, невимовне відчуття гордості за цього безрозсудного, але завжди винахідливого дурника.