Том 1. Розділ 58

Кен і Лілі сиділи в затишному місці, сховані під густими гілками дерев, крізь які пробивалися лише бліді смужки сонячного світла. Вони вже довго обговорювали план — Кен терпляче пояснював деталі, а Лілі ставила уточнювальні запитання. Їхні голоси звучали приглушено, але в них відчувалася рішучість.
— Гаразд, будемо діяти згідно з твоїм планом, — нарешті сказала Лілі, склавши руки на колінах і поглянувши на Кена з легкою усмішкою.
— Так, і не забудь: якщо не спрацює план А, переходимо до плану Б, а потім до плану В, і так далі, — нагадав їй Кен, простягнувши руку, ніби підкреслюючи сказане.
Лілі захихотіла.
— Зрозуміла. Розраховую на тебе, Кене.
Вона на мить замовкла, дивлячись кудись убік, перш ніж додати:
— Знаєш... Якщо раптом у нас не вийде...
Кен різко підняв руку, перебиваючи її.
— Ніяких "якщо"! — твердо сказав він, його очі блиснули. — Разом ми впораємося. Лілі, я вірю в тебе, а ти вір у мене!
Лілі втратила дар мови. Ці слова, сказані з таким запалом, наче пробили її серце. Її обличчя злегка почервоніло, а в душі піднялося дивне, але приємне відчуття.
— От завжди ти так, — подумала вона, прикусивши губу, щоб не усміхнутися. — Кене, ти не перестаєш мене дивувати.
Вона глибоко зітхнула, зібралася з думками, поглянула йому прямо в очі й тихо сказала:
— Дякую, Кене. Так, ми впораємося.
Кен хитро усміхнувся.
— Тобі доведеться приготувати особливу вечерю з цього приводу. Готуйся, — сказав він, підморгнувши.
Лілі розсміялася.
— Домовилися! І знову ти мене підбадьорюєш. Ти таке розумієш навіть без слів. Дякую, — подумала вона, не дозволяючи собі сказати це вголос.
Вона підвелася, обтрусила сукню й упевнено сказала:
— Гаразд, тоді я пішла.
— Так, удачі. Скоро я тебе наздожену, — відповів їй Кен, ледь махнувши рукою.

Лілі попрямувала в бік дому сім’ї Пур. Її кроки були рівними, але в її рухах читалася настороженість. Кен почекав кілька хвилин, а потім рушив слідом, залишаючись на безпечній відстані. Це було частиною їхнього плану, і кожен крок мав значення.

Коли Лілі наблизилася до дому сім’ї Пур, вона різко прискорилася, її кроки стали швидкими й уривчастими, а потім вона побігла. Дихання стало важким, вона явно задихалася, але не сповільнювалася — так було задумано. Добігши до дверей, вона почала голосно стукати й кричати:
— Допоможіть! Щось дивне відбувається! Будь ласка, допоможіть!
Двері відчинилися, і на порозі з’явилася здивована Кікі. Її кругле обличчя відображало суміш страху й цікавості. За її спиною виглядала молодша сестра Джулі.
— Лілі? Що сталося? — запитала Кікі, відступаючи вбік, щоб впустити дівчину до дому.

Лілі зайшла всередину, ледве тримаючись на ногах, ніби їй було важко навіть стояти. У вітальні зібралася вся родина — Кікі, її молодша сестра Джулі та їхні батьки.
— Я… я не знаю, що відбувається! — почала Лілі збивчиво, її голос тремтів. — Я прокинулася у вітальні… мої батьки… вони наче збожеволіли! Потім з’явився якийсь незнайомець… він виніс мене на руках… але я прийшла до тями, вирубила його і… і побігла сюди! Будь ласка, допоможіть! Я нічого не розумію!
Вона тараторила, ніби боялася, що її не зрозуміють або не повірять. Родина Пур переглядалася, їхні обличчя виражали занепокоєння й розгубленість. Вони почали обговорювати ситуацію, перебиваючи одне одного, коли раптом зовні пролунав гучний голос:
— Гей, Лілі! Я бачив, як ти побігла сюди!
Це був Кен. Його голос звучав різко й напружено, ніби він був на межі відчаю.
— Це пастка! Ти в ілюзії демона! — прокричав він, його слова луною рознеслися навколо. — Гей, демоне, виходь, жалюгідний боягузе! Чи ти настільки сцикло, що боїшся вийти зі мною один на один? Нікчемо!
Лілі внутрішньо здригнулася, але її обличчя не видало емоцій. Вона лише подумала про себе:
— Кене, ти неповторний. Зовсім божевільний.
Але в її думках була ніжність, змішана з легким здивуванням.

Ззовні продовжували лунати крики Кена, що провокував уявного противника. Родина Пур виглядала розгубленою, але їхня увага вже переключилася з Лілі на те, що відбувалося за дверима.
Лілі стиснула кулаки й внутрішньо приготувалася до наступного кроку їхнього плану.