Кен зупинився, важко дихаючи, і повільно опустив Лілі на землю. Його серце все ще шалено калатало від напруження і бігу, але він не міг стримати легкої усмішки, дивлячись на неї.
— Фууух... відірвалися, — з полегшенням видихнув він, витираючи піт із чола.
Лілі, все ще приголомшена тим, що сталося, мовчки дивилася на нього. Щойно цей хлопець буквально влетів крізь вікно в її ілюзію, врятував її і витягнув із кошмару. Вона відчувала змішані емоції: від здивування до глибокої вдячності.
— Кене, — нарешті тихо сказала вона, її голос звучав трохи невпевнено. — Дякую... Ти врятував мене. Але... як ти тут опинився? Ти точно мій Кен?
Кен, почувши її запитання, усміхнувся з грайливим блиском в очах.
— Твій Кен? — він схрестив руки на грудях, удаючи, що задумався. — Ну, я б сказав, що я єдиний і неповторний. Тож, так, я точно твій.
Лілі захихотіла, хоча на її обличчі все ще залишалася тінь недовіри.
— Доведи, — сказала вона, нахиливши голову.
Кен мовчки простягнув руку, показуючи їй свій браслет. Метал на його зап’ясті світився яскравим червоним світлом, точно так само, як у неї. Лілі полегшено видихнула, побачивши знайоме сяйво.
— Бачиш? Я справжній, — сказав він, ховаючи руку. — Як тільки я швидко впорався з демоном у своїй ілюзії, я одразу прокинувся. А коли відкрив очі, то побачив тебе. Ти стояла із заплющеними очима, а браслет на твоїй руці світився. Я зрозумів, що ти ще в пастці.
— І ти вирішив... з’єднати браслети? — запитала Лілі вже спокійніше, але все ще намагаючись усвідомити все.
— Саме так, — кивнув Кен. — І це спрацювало. У наступну мить я опинився перед твоїм будинком.
— Але як ти потрапив усередину? — Лілі примружила очі, згадуючи, як він увірвався через вікно.
Кен усміхнувся, ніби передчуваючи момент, коли зможе похвалитися.
— О, це була моя найкраща ідея! — він підняв палець, роблячи паузу для ефекту. — Двері були зачинені, і через них зайти не можна було. Я обійшов будинок і заглянув у вікна. І тут я побачив тебе на дивані. Ти мене почула, але завмерла при вигляді своїх "батьків"… я зрозумів, що зволікати не можна. Тоді я вирішив розбити вікно.
— І? — Лілі, вже розуміючи, що буде далі, трохи посміхнулася.
— Ну, виявилося, що ці вікна не так-то просто розбити кулаком. Але я згадав, що ноги сильніші, — він із захопленням махнув рукою, показуючи, як це було. — Тож я розігнався і стрибнув із двох ніг! Ось це був ефектний вхід, погодься?
Лілі вже не могла стримати сміх. Її сміх був легким і трохи нервовим, ніби вона вперше за довгий час змогла видихнути.
— Ти справді божевільний, Кене, — сказала вона, усміхаючись йому.
Кен лише знизав плечима, але потім його обличчя стало серйозним.
— Слухай, Лілі, — сказав він, дивлячись їй прямо в очі. — У цій ілюзії біль відчувається як реальний. Але що буде, якщо... якщо тебе тут уб’ють?
Лілі миттєво посумнішала. Її погляд опустився, а руки мимоволі стиснулися в кулаки. Вона заплющила очі, ніби набираючись сил, щоб відповісти.
— Тіло не може жити окремо від розуму, — нарешті вимовила вона. Її голос був тихим, але в ньому звучала важкість усвідомлення.
Кен зрозумів, що її слова означають. Смерть в ілюзії фактично означала смерть у реальності. Це було серйозніше, ніж він очікував.
"Чорт, це ще гірше, ніж я думав," — подумав він, але швидко взяв себе в руки. Лілі не потрібен був його страх, їй потрібна була його впевненість.
— Гаразд, не хвилюйся, — сказав він, його голос став твердим. — У мене є план.
Лілі підняла на нього очі. У них читалася суміш надії й сумнівів.
— План? — перепитала вона.
— Так. Обіцяю, Лілі, — Кен нахилився ближче, дивлячись їй в очі. — Ніхто з нас тут не залишиться. Ми обіграємо цього демона в його ж гру!
Лілі відчула, як її серце здригнулося. Його слова, його впевненість, його усмішка — усе це зігрівало її. Вона зрозуміла, що, попри всю серйозність ситуації, Кен був готовий боротися до кінця. І вона теж мала бути готовою.
— Дякую, Кене, — тихо сказала вона, її голос був щирим, а очі блищали від емоцій.