У темному світі зі світлою тобою

Том 1. Розділ 55

Кен повільно відкрив очі. М’яке сонячне світло пробивалося крізь привідкриті штори, наповнюючи кімнату теплим ранковим сяйвом. Знайомі обриси його столу, заваленого книгами, та плакат улюбленого аніме на стіні підтверджували, що він вдома. Він потягнувся й почув дзвінкий голос із коридору:
— Кене, швидше! Сніданок уже на столі! — покликав його молодший брат Акіра.
"Що за сон… такий яскравий…" — подумав Кен, намагаючись зібрати думки. Перед очима промайнуло кілька образів: ліс, туман, Лілі... Але варто було йому спробувати зосередитися, як спогади вислизали, наче пісок крізь пальці.
"Мабуть, просто забагато спав," — вирішив він і сів на ліжку. Його тіло здавалося важким, але він списав це на наслідки сну.
Кен підвівся й пішов у ванну, щоб умитися. Холодна вода трохи прояснила голову. Він глянув на своє відображення у дзеркалі. "Звичайний ранок. Нічого особливого."
Спустившись униз, він застав батьків біля дверей. Мати поспіхом накидала пальто, а батько перевіряв час на годиннику.
— Сніданок на столі, Кене. Не зволікай, а то запізнишся до школи, — сказала мати, усміхаючись.
— Гаразд, мамо, — відповів Кен, спостерігаючи, як батьки поспішають до виходу.
— Ти тут за старшого, Кене, — додав батько, підморгнувши. — Удачі.
Двері зачинилися, і Кен залишився сам на сам із Акірою. Той уже сидів за столом і наминув рис із омлетом.
— Ей, чого ти так довго? — запитав Акіра, підводячи голову. — Я вже думав, що доведеться все самому з’їсти.
— Спокійніше, я тут, — усміхнувся Кен, сідаючи за стіл. Його погляд ковзнув по їжі: усе виглядало, як завжди. Але, взявши палички до рук, він помітив дещо дивне.
На його правій руці червоним світився металевий браслет.
"Що за...?" — думки Кена закрутилися в хаосі. Він витріщився на браслет, і спогади почали випливати. Лілі. Демон ілюзій. Їхній план. Усе, що здавалося звичайним, раптом стало штучним, наче декорації у театрі.
"Я уві сні. Чорт, це ілюзія!" — зрозумів він, але намагався не показати цього.
— Ей, Акіро, — почав він якнайневимушеніше, — ти вже подивився нову серію свого улюбленого аніме?
Хлопчик завмер на мить, його вираз обличчя на долю секунди змінився, але потім він кивнув:
— Звісно, подивився! Вона була крута!
— Справді? А як вона називається? — Кен підняв брову, дивлячись на нього.
Акіра запнувся. Він кліпнув, ніби намагаючись згадати, але не зміг відповісти.
— А ще... пам’ятаєш, у яке кафе ми востаннє ходили всією родиною? Що ти тоді замовив? — продовжив Кен, намагаючись зберігати легкий тон.
— Е-е… ну… — Акіра відвів погляд, його голос став невпевненим.
Кен розсміявся, відкинувшись на спинку стільця.
— Ти бездарний актор, демоне ілюзій. Давай, знімай маску. Твій спектакль провалився.
"Брат" застиг. На його обличчі з’явилася дивна суміш здивування та люті.
— Як ти... здогадався? — промовив він, а його голос раптом змінився, став глибоким і зловісним.
— О, це було легко, — усміхнувся Кен, схрестивши руки на грудях. — По-перше, ти явно не знаєш, що мій брат ніколи не сидить на місці під час сніданку. І ще, ти зовсім не в курсі його улюбленого аніме. Та й щодо кафе — він завжди замовляє одне й те саме. Занадто багато помилок.
Демон загарчав, його образ почав змінюватися. Замість Акіри перед Кеном тепер стояла темна, викривлена постать із палаючими червоними очима.
— Ти жалюгідний смертний! — проревів демон, нахилившись до Кена. — Я перетворю твоє життя на кошмар! Ти страждатимеш, доки не втратиш розум!
Кен невимушено дивився на нього, відчуваючи, як напруження наростає.
"Гаразд, досить тягнути час."
Він різко підвівся, і в його руці опинився кинджал, що сяяв магічним світлом.
— Ти занадто багато говориш, — кинув Кен, перш ніж швидко й точно встромити кинджал у шию демона.
Демон видав глухий рев, його тіло почало розсипатися на пил. Навколо все стало розмиватися, ніби хтось стер реальність, і Кен відчув, як ілюзія зникає.
— Чорт... можна було й швидше, — пробурмотів він, дивлячись на зникаючого демона. — Але ж не міг я проткнути кинджалом свого брата.
Кімната, сніданок, голос Акіри — усе зникло. Світ навколо нього знову почав перетворюватися на порожнечу. Кен відчув, як його тіло ніби провалюється в темряву.
І тоді він почав прокидатися.

AD_4nXcbRaeGj5PK1PcDcCDn73hKaLPfXux8siaCsf6OpOwruZofMD59ucTwdaOc0PozTUShOiRmNty_Ico5VTALJECKm5_fsumsEIqmwHn09Y_TGK0LfmCC8kfympQqNBAsIE0qSGEI-A?key=-k1dQJuqbFTRJqfKKDOsdi80




 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше