Том 1. Розділ 54

Лілі гарячково порпалася у своєму похідному мішку, її руки тремтіли від поспіху. Густий туман продовжував підніматися з землі, ніби жива істота, повільно, але невпинно захоплюючи простір. Кен уважно спостерігав за нею, відчуваючи, як його серце глухо стукає.
"Що вона шукає? І що це за річ, яка може нас врятувати?" — думав він, нервово постукуючи пальцями по руків’ю свого меча.
Нарешті, Лілі завмерла, її обличчя осяялося полегшенням. Вона витягнула щось із мішка, а сам мішок відкинула вбік, навіть не глянувши. У цей момент Кен помітив предмет, що визирав із відкритого мішка.
"Я візьму це про всяк випадок із собою," — подумав Кен. Він обережно, щоб Лілі не помітила, взяв цей предмет і сховав його за пазуху. Його рух був швидким і непомітним. "Краще не відволікати її зараз, нехай зосередиться. Але це справді може стати в пригоді."
Тим часом Лілі повернулася до Кена, тримаючи в руках два металеві браслети та два коротких кинджали. Її очі блищали від полегшення і гордості.
— Ось, — сказала вона, простягаючи йому один браслет і кинджал. — Я така рада, що взяла їх із собою. Це магічні артефакти, які можуть нас врятувати.
Кен уважно розглянув предмети. Браслети виглядали масивними, але майстерно виготовленими, з витонченим візерунком. Кинджали були короткими, з вузькими лезами, але їх поверхня ніби мерехтіла, відбиваючи світло.
— Ці артефакти... як вони нам допоможуть? — запитав він, відчуваючи, як його тривога трохи вщухає.
Лілі глибоко вдихнула, заспокоюючись, і почала пояснювати:
— Вони магічні. Якщо на тобі є браслет або в руках кинджал чи щось інше з сильною магічною силою, вони залишаться з тобою навіть в ілюзії. Демон не зможе їх забрати чи приховати. Це твої ключі до повернення.
— Отже, вони переходять із нами в сон? — уточнив Кен, уважно слухаючи.
— Саме так, — кивнула Лілі. — І це ще не все. Металевий браслет буде світитися червоним в ілюзії. Коли ти побачиш його уві сні, ти згадаєш про демона і те, що це ілюзія. Це твій якір у реальності.
Кен покрутив браслет у руках, оцінюючи його.
— А кинджали? — запитав він, поглядом показуючи на зброю.
— Кинджал особливий — це єдина річ, якою можна вразити демона в ілюзії, — сказала Лілі, стискаючи свій кинджал. — Демон буде одним із персонажів сну, він прийме вигляд когось, кого ти знаєш. Але головне — зрозуміти, що це сон, і завдати удару.
Кен кивнув, обдумуючи її слова.
"Отже, все залежить від усвідомлення. Ми маємо пам’ятати, що це не реальність. Гаразд, це логічно. Але що, якщо я помилюся?"
— Скільки у нас ще часу? — запитав він, дивлячись на туман, який вже піднявся майже до їхніх колін.
Лілі стиснула губи й сказала:
— У нас ще близько хвилини, перш ніж туман заповнить весь простір, і ми потрапимо кожен у свій сон. — Вона замовкла на мить, а потім додала: — Є ще одна можливість. Якщо хтось із нас звільниться від сну, він зможе допомогти іншому.
— Як? — Кен підняв погляд на Лілі, і вона відповіла, простягаючи йому другий браслет.
— З’єднати браслети, — пояснила вона. — Якщо ти звільнишся, то зможеш з’єднати свій браслет із моїм. Тоді ти потрапиш у мій сон. І навпаки. Головне — пам’ятати про це.
Кен подивився на Лілі, яка виглядала трохи спокійніше, але все ще напруженою. Її очі шукали його підтвердження.
— Ми впораємося, Лілі, — твердо сказав він, надягаючи браслет на зап’ясток. — Разом. Жоден демон ілюзій нас не розлучить.
Його слова прозвучали настільки впевнено, що Лілі застигла на місці, дивлячись на нього. Її обличчя пом’якшало, і вона крокнула до нього, міцно обійнявши.
— Дякую, Кене, — прошепотіла вона, її голос був сповнений щирої вдячності. — Ти допоміг мені зібратися… Я справді не знаю, що б я робила без тебе.
Кен трохи усміхнувся, поплескавши її по плечу.
— Ти мені подякуєш, коли приготуєш чергову смачну вечерю, — пожартував він, намагаючись розрядити обстановку.
Лілі тихо засміялася, її очі засяяли.
— Я постараюся, — відповіла вона, трохи посміхнувшись.
Час, здавалося, уповільнився. Туман усе ближче підступав до них, але Кен відчував, що вони готові. Він дивився на Лілі й думав про те, наскільки вона сильна, навіть коли сама в цьому сумнівається.
"Ми впораємося. Ми зобов’язані."