Том 1. Розділ 51

Сонячне світло пробивалося крізь густе листя, огортаючи ліс м’яким золотавим сяйвом. Спів птахів і легкий шелест вітру супроводжували Кена та Лілі, які неспішно йшли звивистою стежкою. День видався теплим і ясним, а їхній ранок уже почався з жартів і сміху.

Кен ішов трохи попереду, розглядаючи карту, коли раптом відчув, як щось несподівано потягнуло його вбік. Озирнувшись, він побачив Лілі, яка з грайливою усмішкою обхопила його руку своїми руками. Вона трималася за нього так міцно, ніби це було щось абсолютно природне.

— Ем… Лілі? — розгублено почав Кен, не відриваючись від карти. — Що це означає?

— А що, так не можна? — Лілі підняла на нього погляд із легким викликом, але її очі іскрилися веселощами.

Кен зітхнув, згорнув карту й заховав її в сумку.

— Ну, взагалі-то у моєму світі так роблять тільки близькі люди, — сказав він, намагаючись приховати своє збентеження.

Лілі злегка підняла брову, її губи склалися в хитру посмішку.

— Учора ти сам сказав, що я найближча тобі людина. Щось змінилося? — її тон був невинним, але в очах світилися лукаві вогники.

Кен завмер на мить, згадуючи свої слова. Він не міг не визнати її правоту, але все одно почувався трохи ніяково.

— Ем… ну, ні, нічого не змінилося, — пробурмотів він, через що Лілі захихотіла й ще міцніше притиснулася до його руки.

— От і чудово, — задоволено підсумувала вона, ніби це був найочевидніший у світі висновок.

Так вони й продовжили йти. Лілі явно насолоджувалася моментом, її настрій був грайливим і веселим. Вона частенько підходила ближче до Кена, то торкаючись його плеча, то поправляючи вибиту з його зачіски пасму.

— Тобі варто краще слідкувати за своїм волоссям, — зауважила вона, акуратно поправляючи його чуб. — Ти зовсім як дитина.

Кен насупився, трохи почервонівши.

— Гей, я не дитина, — пробурмотів він. — Просто... не думав, що моє волосся тепер під твоєю юрисдикцією.

Лілі засміялася, її дзвінкий сміх рознісся лісом.

— Хтось же має про це подбати, якщо ти сам не можеш, — жартома відповіла вона.

Кен дивувався її настрою. Вона була настільки яскравою та радісною, що йому стало цікаво, чим це викликано.

— Лілі, — звернувся він до неї, дивлячись на неї краєм ока. — Чого це ти сьогодні така… не знаю, щаслива, чи що?

Лілі, не випускаючи його руки, задумливо глянула вбік, але на її обличчі грала хитра усмішка.

— А чому б і ні? Хіба погано бути щасливою?

— Ну, ні, — погодився Кен. — Просто це якось… несподівано. Ти зазвичай... не так виражаєш радість.

Лілі закотила очі, ніби він щойно сказав щось очевидне.

— Може, мені просто подобається, що ми йдемо разом? Хіба цього недостатньо?

Кен нічого не відповів, трохи зніяковівши від її слів. Лілі ж, задоволена його розгубленістю, продовжувала йти, час від часу ще міцніше притискаючись до нього. Вона робила вигляд, що це для неї абсолютно природно, але насправді в її голові вирували думки.

Як же тобі ще натякнути, щоб ти зрозумів, дурнику? — з легким роздратуванням подумала вона, але її губи мимоволі розтяглися в теплу усмішку.

Кен же, у свою чергу, намагався розібратися в тому, що відбувається. Чого Лілі від мене хоче? — думав він, час від часу поглядаючи на неї. Її грайливість і близькість збивали його з пантелику, але він вирішив, що, можливо, це просто частина її настрою.

Вони йшли далі, іноді обговорюючи те, що їх оточувало, іноді просто насолоджуючись тишею та товариством одне одного. Лілі, здавалося, була повністю поглинена моментом, її радість була майже заразливою.

— Лілі, а ти завжди така щаслива, коли йдеш поруч із кимось? — напівжартома спитав Кен, намагаючись зберегти нейтральний тон.

Лілі подивилася на нього з широкою усмішкою.

— Тільки з тими, хто мені дійсно дорогий, — відповіла вона з легким натяком у голосі, через що Кен знову трохи почервонів.

Що ж мені робити з цією дівчиною? — думав він, дивлячись уперед. Але, попри свої сумніви, він відчував тепло в серці від її слів і жестів.

Так вони продовжували свій шлях, і, хоча Кен не міг до кінця зрозуміти, що Лілі намагалася йому сказати, він не міг заперечувати, що з нею все ставало яскравішим, простішим і… теплішим.