Том 1. Розділ 48

Біля підніжжя високої гори, укритої мороком і шепотінням нічного вітру, потріскував вогонь. Його язики яскраво освітлювали обличчя Кена та Лілі, теплі відблиски відбивалися в її очах, коли вона, вмостившись на камені, уважно слухала, як Кен розповідав історії зі свого світу. Ця ніч була тиха й ясна, і кожен звук здавався об’ємнішим, значущішим, ніби світ затамував подих в очікуванні наступного слова.

— Актори, комедії, фільми… — Кен задумливо усміхнувся, продовжуючи розмірковувати вголос. — Це щось на кшталт… ілюзії. Але такі, в яких глядач майже відчуває себе частиною того, що відбувається. Могутні герої, кумедні жарти, сміх до сліз і смуток… Кожен актор ніби живе кількома життями, прикидається кимось іншим. Сенс, звісно, в тому, щоб забрати нас, глядачів, в іншу реальність.

— У нас є щось схоже, — Лілі підняла погляд на Кена, примружившись, ніби згадуючи. — Якось, коли я була ще зовсім малою, батьки взяли мене до міста на свято врожаю. Там виступали артисти. Вони розповідали старі історії, співали…

Кен уважно слухав, похитуючи головою, уявляючи це видовище.

— Свято врожаю? — перепитав він, ледь усміхаючись. — Як думаєш, я зміг би зіграти роль у такій виставі? Наприклад… могутнього чаклуна, що прийшов з іншого кінця світу?

Лілі примружила очі, усміхаючись:

— Ти? Чаклун? — Вона захихотіла, прикривши рот рукою. — Звісно, я дуже поважаю твої здібності, Кене… але боюся, що переконати мене тобі не вдасться.

— А давай укладемо парі? — запропонував Кен, нахиляючись ближче. В його очах заблищав грайливий вогник, і Лілі це помітила.

— І що ти зробиш? Покажеш мені, як "магічно" розпалити вогонь? — піддражнила вона його, піднімаючи брову.

Кен усміхнувся, з азартом приймаючи виклик.

— О, ні, — він підвівся, відкинув руки й зробив серйозне обличчя. — Ти ще не бачила мого майстерності! Лілі, я тебе здивую.

І тут він раптом прийняв дивну позу, витягнувши одну руку вперед, ніби готувався створити щось неймовірне. Його очі засяяли від ентузіазму, і він низьким, гулким голосом промовив:

— Люди мого світу не знають… справжньої сили! І лише я — обраний, останній маг у цьому світі — зберігаю секрети, здатні змінити долі! — проголосив він з такою театральністю, що Лілі на мить завмерла.

Вона подивилася на нього в подиві, її очі розширилися від здивування, але в кутиках губ промайнула усмішка.

— Кене, що ти робиш? — вона ледь стримувала сміх, явно не очікуючи від нього такого шоу.

Але Кен уже повністю увійшов у роль, ніби й справді був могутнім магом із чужого виміру. Він зробив ще кілька широких жестів, ніби креслив магічне коло в повітрі, і, піднявши руки до зіркового неба, виголосив:

— Світ у пітьмі! Сили світла і вогню! Підкоріться мені, великому архімагу! — він глибоко вдихнув і зробив паузу для максимального ефекту.

Лілі дивилася на нього, ніби зачарована, і на її обличчі з’явилося захоплення. Вона справді на мить повірила, що перед нею стоїть не Кен, а хтось інший — справжній чаклун із давньої легенди.

— Ти справді в це віриш, так? — нарешті проговорила вона, ледь стримуючи сміх.

— Що? Вірю у свої сили? — Кен зробив серйозне обличчя, схрестивши руки на грудях. — Звісно, тільки тому, що ти мене недооцінюєш, я не показуватиму всю свою міць. Це не для слабких смертних.

— Слабких смертних, кажеш? — Лілі захихотіла, прикривши рот рукою, але її обличчя все більше червоніло. — Кене, ти знаєш, що виглядаєш… якось дивно?

— Дивно? — він зробив ображене обличчя, картинно зітхнувши. — Ти просто не розумієш справжньої сили, Лілі! Ти ще не бачила мене в момент повного розкриття потенціалу!

Лілі захихотіла, намагаючись приховати збентеження, але Кен, надихнувшись її реакцією, вирішив додати ще більше драматизму. Він піднявся на камінь біля вогнища, склав пальці у складний жест і знову заговорив:

— О, богині світла й пітьми, вогню й холоду! Струсіться від мого присутності! — Він озирнувся на Лілі з рішучим виглядом і змахнув руками, ніби розрізаючи повітря.

Лілі ледве стрималася, щоб не розреготатися вголос. Вона закрила рот руками, заливаючись сміхом, але Кен продовжував своє шоу.

— І ти, Лілі! — він раптово вказав на неї, привертаючи її погляд. — Чи станеш ти моєю вірною помічницею в цій великій подорожі? Ти маєш вирішити, чи готова піти за архімагом до кінця й не боятися невідомого!

Лілі зробила серйозне обличчя, але її очі сяяли від сміху.

— Що ж, архімагу, — вона притисла руку до серця, пародіюючи його урочистий тон. — Клянуся слідувати за тобою до кінця… якщо ти ще раз змусиш мене сміятися так сильно, як зараз.

Кен усміхнувся, спустився з каменя й підійшов ближче до неї.

— Лілі, — він нахилився ближче, пошепки додаючи з хитрим блиском в очах, — це була лише демонстрація… Невже ти вже не відчуваєш легкого хвилювання?

— Ти — нестерпний! — Лілі захихотіла, відчуваючи, як її щоки заливалися рум’янцем.

— І це лише початок, — продовжив він, усміхаючись, але вже м’якше, дивлячись на її усміхнене обличчя.