Том 1. Розділ 45

Лілі сиділа на галявині, тримаючи в руках Аларайн. Квітка все так само переливалася багряним світлом, немов усередині неї пульсувало крихітне серце. Її голос звучав тихо і мелодійно, коли вона почала розповідати легенду, яка зберігала цю квітку у віках.

— Кажуть, ця історія сталася багато століть тому, — почала Лілі, не відводячи погляду від квітки. — Це всього лише легенда, і ніхто не знає, чи є в ній правда, чи це просто красивий вигад. Але люди досі вірять у її силу.

Кен влаштувався зручніше, обіпершись на стовбур дерева, і уважно слухав.

— У далекому королівстві, де правив мудрий, але суворий король на ім’я Кастеліон, жила принцеса. Її звали Еліанна, — продовжила Лілі. — Вона була не лише неймовірно вродливою, але й доброю серцем. З самого дитинства поруч із нею був хлопець на ім’я Роланд, простий син коваля. Він часто грав із Еліанною, а пізніше, коли виріс, став її охоронцем.

— Простий хлопець і принцеса, — усміхнувся Кен. — Історія вже починається як роман.

Лілі теж усміхнулася.

— Так, Роланд був не просто охоронцем, — сказала вона. — Коли Еліанну викрали бандити, він, ризикуючи життям, врятував її і повернув додому. Після цього король призначив його особистим охоронцем принцеси. Вони стали ще ближчими, і незабаром їхня дружба перетворилася на щось більше.

Її голос став трохи тихішим, наповнившись теплою сумом.

— Вони покохали одне одного. Але король, як і багато правителів, бажав, щоб Еліанна вийшла заміж за когось із знатного роду, а не за простолюдина.

— Класика жанру, — зауважив Кен, підперши голову рукою. — І що було далі?

— Роланд, незважаючи на своє скромне походження, набрався духу і попросив у короля руки принцеси, — сказала Лілі. — Але Кастеліон відмовив. Замість цього він запропонував Роланду неможливе випробування.

Вона подивилася на Кена, її очі блищали в променях сонця.

— Король сказав, що Роланд може одружитися з Еліанною лише тоді, коли принесе йому квітку Аларайн. Ця квітка росла в печері на далекій півночі, де жив дракон на ім’я Фаелард. Це було місце, звідки ніхто ніколи не повертався.

Кен трохи подався вперед.

— І він погодився?

Лілі кивнула.

— Так. Роланд не міг відмовитися. Його любов до Еліанни була сильнішою за страх. Він вирушив у подорож, знаючи, що, можливо, ніколи не повернеться.

Лілі продовжила розповідати, як Роланд йшов через ліси, гори й болота, борючись із чудовиськами, що траплялися йому на шляху.

— Щоразу, коли йому ставало важко, він згадував Еліанну, її усмішку, її голос. Це додавало йому сил іти далі, — сказала вона, усміхнувшись. — Після багатьох місяців він нарешті дістався до печери, де жив Фаелард.

— І що зробив дракон? — запитав Кен, явно зацікавлений історією.

— Фаелард не був звичайним драконом. Він міг говорити людською мовою, але не ротом, а силою думки, — пояснила Лілі. — Він вислухав Роланда, але відмовився віддати квітку. Аларайн був для нього джерелом життя.

— Отже, Роланд повернувся ні з чим? — нахмурився Кен.

Лілі похитала головою.

— Ні. Роланд спробував умовити дракона, але той залишався непохитним. А потім сталося землетрус. Стелі печери почали обвалюватися, і дракона завалило камінням.

Вона зробила паузу, щоб Кен міг усвідомити значущість моменту.

— Роланд міг просто взяти квітку й піти, але він цього не зробив. Дракон не завдав йому шкоди, і Роланд не міг залишити його помирати. Він почав розбирати завал, камінь за каменем, — сказала Лілі, її голос став м’якшим. — Після того, як він звільнив Фаеларда, він обробив його рани й допоміг йому відновитися.

Кен повільно кивнув, його погляд був прикований до Лілі.

— І що зробив дракон?

— Фаелард був вражений благородством Роланда, — сказала Лілі. — Він зрозумів, що перед ним не просто людина, а справжній герой. У знак подяки дракон сам віддав йому квітку. Але на цьому історія не закінчилася.

— Звісно, не закінчилася, — пробурмотів Кен з усмішкою. — Що було далі?

— Дорога додому зайняла б ще кілька місяців, але Фаелард запропонував Роланду свою допомогу, — сказала Лілі. — "Я доставлю тебе назад, щоб повністю повернути свій борг", — сказав він.

Вона розповіла, як дракон і лицар летіли додому, але, підлітаючи до столиці, побачили, що місто осаджене ворожою армією.

— Фаелард спалахнув полум’ям, знищивши більшу частину ворожого війська. Решта втекла, побачивши такого могутнього союзника. Роланд повернувся додому як герой, — продовжила Лілі. — Він приніс Аларайн королю, і Кастеліон, зрадівши, погодився на шлюб.

Кен усміхнувся.

— А що сталося з драконом?

— Фаелард став символом королівства, — сказала Лілі. — Кажуть, що він залишився охороняти столицю і став другом Роланда й Еліанни. А сама квітка Аларайн стала символом любові. З того часу її пов’язують із щирими почуттями й готовністю долати будь-які перепони.

Лілі замовкла, її погляд знову впав на квітку, яку вона тримала в руках. Кен теж мовчав, переварюючи почуте. У цій легенді було щось особливе, щось таке, що змушувало задуматися про справжні почуття й героїзм.