Том 1. Розділ 44

Ліс тихо шелестів під легким вітерцем, а сонце вже піднялося вище, заливаючи стежку м’яким світлом. Кен і Лілі вирішили зробити привал біля невеликої галявини. Лілі дістала з магічного мішка трохи їжі, і вони вмостилися під деревом, насолоджуючись відпочинком після довгого шляху.

Після легкого перекусу Лілі обережно витягла зі своєї сумки Аларайн — ту саму квітку, яку їй подарував Кен. Вона все так само мерехтіла багряним світлом, її пелюстки переливалися, немов були виткані з живого полум’я. Лілі дивилася на неї з ніжною усмішкою, задумливо проводячи пальцем по тонкому стеблу.

Кен помітив її зосереджений погляд і трохи нахилив голову.

— Ти наче зачарована, Лілі. Про що думаєш? — запитав він із легкою усмішкою.

Лілі підняла очі на Кена, ніби виходячи з глибоких роздумів.

— Ця квітка... Аларайн, — почала вона, її голос був тихим, але теплим. — Її назва на древній мові означає "Багряне Серце". Вона дійсно особлива.

Кен зацікавлено підняв брову.

— Чому особлива? — запитав він, спираючись на лікті.

Лілі усміхнулася і знову перевела погляд на квітку.

— Вона дуже рідкісна. Росте лише в місцях із сильною магією. Наприклад, у небезпечних підземеллях, де водяться монстри, або в ущелинах, які живлять магічних створінь. Цей ліс... — вона замовкла, озираючись, — схоже, тут теж є концентрація магії, раз така квітка змогла вирости.

— Хм, — Кен подивився на квітку, а потім на Лілі. — Тобто я зірвав щось справді унікальне? Може, мені варто було попросити за неї мільйон золотих монет?

Лілі розсміялася, її сміх був легким і теплим.

— Можливо, — відповіла вона. — Але я думаю, ця квітка набагато цінніша за гроші.

Вона знову замовкла, її пальці злегка здригнулися, коли вона торкнулася пелюсток. У її погляді з’явилося щось глибоке, ніби вона дивилася не на квітку, а у минуле.

— Мій батько, — почала Лілі, її голос став м’якшим, — колись теж добув таку квітку. В одному з найнебезпечніших підземель, де, за його словами, можна було загинути на кожному кроці. Він подарував її моїй мамі... і вони одружилися. А потім народилася я.

Кен застиг, слухаючи її. Лілі продовжувала говорити, дивлячись на квітку:

— Звісно, зараз не обов’язково дарувати Аларайн, щоб зробити пропозицію. Але ця традиція залишилася. Це вважається дуже романтичним жестом.

Вона на мить замовкла, а потім майже нечутно додала:

— Я й сама мріяла, що колись... той, кого я покохаю, подарує мені таку квітку.

Кен дивився на неї, як вона тихо сиділа, тримаючи в руках цю рідкісну квітку. Її голос був сповнений теплоти й вразливості, і він не хотів порушувати цей момент.

— А чому саме ця квітка? — нарешті запитав він, вирішивши дізнатися більше.

Лілі здригнулася, ніби його питання вирвало її зі стану задумливості. Вона опустила квітку й почала теребити пальцями край своєї сумки. Її щоки трохи почервоніли.

— У цієї традиції... — почала вона, але її голос затремтів. — У неї довга історія. І... і легенда, яка стоїть за цим, може здатися тобі смішною. А я... — вона тихо зітхнула, — я можу здатися дурною і наївною.

Кен трохи нахилився вперед, намагаючись зустріти її погляд.

— Я не буду сміятися, обіцяю, — сказав він серйозно. — І, Лілі, не кажи, що ти дурна чи наївна. Ти розумна і добра. Я досі живий тільки завдяки тобі.

Лілі завмерла, її щоки ще більше запалали, але на губах з’явилася вдячна усмішка.

— Дякую, Кене, — тихо сказала вона. Потім вона заплющила очі, глибоко вдихнула й видихнула, ніби збиралася з думками.

— Гаразд, я розповім... — почала вона, але замовкла, намагаючись підібрати потрібні слова.

Кен застиг, чекаючи її розповіді, а легкий вітерець приніс із собою аромат лісу, змішаний із ледь відчутним запахом квітки Аларайн.