Том 1. Розділ 43

Сонячне світло пробивалося крізь густе листя, граючи золотавими відблисками на землі. Ліс оживав від співу птахів і шелесту легкого вітру. Кен і Лілі йшли поруч вузькою стежкою, насолоджуючись свіжістю ранку і теплом спілкування одне з одним. Їхня розмова текла невимушено, мов веселий струмок, що неможливо зупинити.

— Кене, — несподівано почала Лілі, задумливо дивлячись перед собою. — А як у вашому світі влаштовані... ну, стосунки?

Кен на мить зупинився, здивовано піднявши брови.
— Стосунки? — перепитав він, а потім, хитро примружившись, додав: — Ти, бува, не цікавишся чимось конкретним, Лілі?

Її щоки одразу залила ніжно-рожева барва, і вона швидко відвела погляд убік, намагаючись приховати своє збентеження.
— Н-нi! Просто цікаво... — пробурмотіла вона, трохи пришвидшуючи крок, щоб уникнути його пильного погляду.

Кен усміхнувся, наздоганяючи її. Він не збирався втрачати можливість її піддражнити.
— Ну що ж, якщо ти так наполягаєш, розкажу, — сказав він, удаючи, що це його трохи обтяжує, хоча його очі блищали від веселощів. — Зазвичай усе починається із зізнання в почуттях. Наприклад, хлопець каже дівчині, що вона йому подобається. Якщо почуття взаємні, вони починають зустрічатися.

— Зізнання? — перепитала Лілі, трохи повернувши голову до нього. — Просто словами?

— Звісно, — кивнув Кен. — Зазвичай це щось на кшталт: "Ти мені подобаєшся. Будеш моєю дівчиною?" або щось схоже.

Лілі трохи насупилася, ніби намагаючись уявити собі цю ситуацію.
— А якщо дівчина відмовить?

— Тоді хлопець іде далі й шукає своє щастя деінде, — знизав плечима Кен. — Іноді, звісно, це боляче, але з часом минає.

Лілі задумливо кивнула, а потім запитала:
— А що означає "зустрічатися"? Вони одразу одружуються?

Кен не стримав сміху.
— Ні-ні! Зустрічатися — це як... пізнавати одне одного. Вони проводять час разом: гуляють, розмовляють, ходять на побачення. Це час, щоб зрозуміти, чи підходять вони одне одному.

— Побачення? — Лілі задумалася і нахилила голову. — Це щось схоже на спільне полювання?

Кен засміявся, його сміх луною рознісся лісом.
— Ну, у чомусь дуже схоже, — відповів він, усміхаючись. — Тільки замість здобичі ти намагаєшся "зловити" інтерес одне одного. А інколи буває, що полюють не за тим, кого хочуть, а за десертом у кафе чи квитком у кіно.

Лілі насупила брови, намагаючись зрозуміти його слова.
— Тобто побачення — це... просто приємний час удвох?

— Саме так! — кивнув Кен. — Тільки без потреби здобувати вечерю, якщо все йде за планом. Це коли двоє вирішують провести час разом. Наприклад, піти в кафе, подивитися фільм чи прогулятися пляжем, — пояснив Кен.

Лілі зупинилася, нахмуривши брови.
— Фільм? Це щось на кшталт театру?

Кен задумався, як пояснити, і махнув рукою:
— Ну так, тільки зображення рухаються, а люди дивляться їх на екрані.

Лілі знову кивнула, хоча в її очах було видно, що вона не до кінця зрозуміла.
— А як... як люди знайомляться у вашому світі? — запитала вона після паузи.

— По-різному, — відповів Кен, дивлячись на її зацікавлене обличчя. — У школі, в університеті, на роботі, на виставках, концертах, пляжах. Дехто навіть знаходить одне одного в інтернеті.

— В інтернеті? — здивовано підняла брови Лілі. — Це що, якийсь магічний спосіб?

Кен засміявся.
— Ну, можна й так сказати. Люди пишуть одне одному повідомлення, діляться фотографіями, а потім вирішують зустрітися в реальному житті.

— Як дивно... — тихо сказала Лілі, задумливо дивлячись на землю.

Кен не втримався і, усміхаючись, додав:
— А ще є День святого Валентина. У цей день прийнято дарувати шоколад і зізнання.

Лілі підняла очі, у яких засяяло зацікавлення.
— Шоколад? Чому?

— Тому що це солодко, — відповів Кен, сміючись. — Зазвичай дівчата дарують його хлопцям, яких люблять. Але останнім часом усе змінилося: хлопці також дарують шоколад дівчатам.

— А ти... ти комусь дарував шоколад? — обережно запитала Лілі, намагаючись, щоб її голос звучав спокійно.

Кен подивився на неї з легкою усмішкою.
— Тільки своїй мамі. Вона завжди чекала цього дня, — зізнався він. — А ти? У вашому світі є щось подібне?

Лілі похитала головою.
— Ні, у нас немає такого свята. Але... це звучить мило.

Кен помітив, як її щоки знову трохи порожевіли, і вирішив трохи її піддражнити.
— Якби таке свято було, ти б комусь подарувала шоколад? — запитав він із усмішкою.

Лілі зупинилася, ніяково опустивши погляд, а потім пробурмотіла:
— М-можливо...

Кен засміявся і махнув рукою.
— Не хвилюйся, я не буду питати, кому. Але якщо що, я завжди готовий прийняти шоколад.

Лілі подивилася на нього, усміхнулася і злегка вдарила його по плечу.
— Ти занадто багато говориш, Кене.

— А ти занадто легко червонієш, Лілі, — парирував він, нахиляючись трохи ближче до неї. — Може, мені написати книгу: "Як змусити Лілі почервоніти за три простих кроки"?

Лілі широко відкрила очі, а потім не втрималася і голосно розсміялася, її сміх луною пронісся лісом. Цей момент був таким легким і щирим, що Кен не зміг не усміхнутися у відповідь.

Їхній шлях тривав, а розмова не стихала ні на хвилину. Вони обговорювали все: як Кен вперше намагався спекти пиріг і спалив його, як Лілі одного разу загубилася в лісі, шукаючи рідкісну рослину. Кожна їхня розповідь супроводжувалася сміхом, щирими усмішками та легкими піддражнюваннями.

Кен відчував себе неймовірно легко поруч із Лілі. Її сміх, її щирість і те, як вона збентежено реагувала на його слова, робили кожну мить поруч із нею незабутньою.
"Напевно, в цьому і є сенс щастя," — подумав він, дивлячись, як вона захоплено розповідає щось про місцевих птахів. — "Знаходити радість у простих речах і в тих, хто поруч із тобою."

Лілі теж була щаслива. Кен став для неї не просто супутником, а кимось особливим, хто приносив радість у її життя, змушував її сміятися і відчувати себе живою. Вона подивилася на нього, і в її грудях розлилося тепле відчуття, яке вона ще не могла до кінця зрозуміти.
"Нехай цей шлях буде довгим," — подумала вона, усміхаючись. — "Я хочу ще багато таких днів."