Том 1. Розділ 40

Темрява лісу оточувала її з усіх боків, ніби густий туман. Лілі крокувала м'якою травою поруч із Кеном. Він усміхався, його темне волосся трохи розтріпав вітер, а очі іскрилися добродушністю. Її серце билося спокійно, розмірено, наче нічого поганого не могло трапитися. Вони йшли пліч-о-пліч, насолоджуючись легким розмовами, ніби весь світ існував лише для них двох.

Але раптом... усе змінилося.

З-за дерев вискочили дві фігури — Кікі та Джулі. Вони були схожі на вихори: яскраві та гучні, їхні голоси розривали тишу лісу.

— Він буде нашим чоловіком! — вигукнула Кікі, хапаючи Кена за руку.

— Нашим! — підтримала її Джулі, вчепившись у другу руку.

Лілі застигла на мить, її погляд метався між Кеном та дівчатами.

— Що ви робите?! — закричала вона, кидаючись уперед.

Її серце гучно билося в грудях, як барабан. Лілі рвонула до них, розмахуючи мечем, який незрозуміло звідки з’явився в її руках. Їй вдалося вирвати Кена з їхніх чіпких рук, і він на мить притулився до її плеча. Лілі відчула, як його дихання зігріло її шию.

Але раптом Кен відсторонився. Його очі були сумними, ніби він прийняв неминуче рішення.

— Пробач, Лілі, — сказав він, його голос звучав тихо, але впевнено. — Нам час прощатися.

Його слова були, як удар. Перед ним з'явився сяючий портал, що випромінював сліпуче яскраве світло. Кен зробив крок до нього.

— Ні! Зачекай! — Лілі простягла руку, намагаючись схопити його, але її пальці торкнулися лише повітря. — Кен!

Портал зачинився, поглинувши його цілком. Лілі залишилася стояти одна. Її коліна підігнулися, і вона впала на траву, відчуваючи, як сили покидають її.

— Ні... ні... ні... — тихо шепотіла вона, закриваючи обличчя руками. Смуток і безсилля огорнули її з головою.

Лілі різко відкрила очі. Холодне повітря раннього ранку торкнулося її щік, і вона з подивом зрозуміла, що лежить на траві. Серце досі билося швидко, як після бігу. Кілька миттєвостей вона дивилася перед собою, намагаючись збагнути, що сталося. Раптом її погляд упав на постать неподалік. Кен спав, тихо посапуючи, з легкою усмішкою на губах.

Лілі зітхнула з полегшенням. Сон... Це був лише сон.

Вона заплющила очі й ще кілька секунд просто слухала своє дихання, намагаючись заспокоїтися. Тихо, повільно. Ліс навколо неї оживав із першими променями сонця. Пташки співали ранкові пісні, а легкий вітерець колихав траву. Вона знову глянула на Кена.

Він лежав на боці, його обличчя було таким спокійним і безтурботним. Волосся трохи розтріпалося, а одна рука лежала під щокою. Лілі мимоволі усміхнулася, її губи здригнулися.

— Ти навіть уві сні виглядаєш так мило, — прошепотіла вона майже нечутно, аби не розбудити його.

Вона довго дивилася на нього, відчуваючи, як тепло розливається по її грудях. Думки крутилися в голові, і вона не могла їх зупинити. Кен став для неї чимось більшим, ніж просто супутником. Він був її другом, її опорою, і, можливо... чимось більшим.

"Він так дивно увірвався в моє життя, — думала вона. — Спочатку я вважала його слабким, безпорадним... Але він виявився сильним. Не фізично, звісно, але духом. Його дотепність, його доброта, його вміння бачити хороше навіть у найпростіших речах... Усе це зробило його таким особливим для мене."

Її погляд знову ковзнув по його обличчю. Лілі відчула, як її пальці трохи тремтять. Вона міцніше притисла їх до грудей.

— Дякую, що з'явився в моєму житті, — тихо прошепотіла вона. — Ти додав їй барв.

Її голос був м'яким, як шепіт вітру. Вона усміхнулася, її очі наповнилися теплом.

"Я буду захищати тебе, Кен. Поки ти хочеш, щоб я була поруч. Я не залишу тебе, навіть якщо весь світ буде проти нас."

Вона зітхнула, відчуваючи дивну легкість після цих слів. Сонце починало підніматися, розливаючи золотисте світло по їхньому маленькому табору. Лілі зрозуміла, що пора вставати.

"Йому потрібно щось особливе на сніданок сьогодні, — подумала вона, встаючи з трави. — Я хочу, щоб його день почався з усмішки."

Вона тихо піднялася, намагаючись не видавати жодного звуку, і попрямувала до свого магічного мішка. Думки про прийдешній день вже починали заповнювати її розум, але тепле відчуття від слів, які вона прошепотіла Кену, залишилося з нею. Це стало її маленькою таємницею, що зігрівала її серце.