Том 1. Розділ 39

Багаття потріскувало, кидаючи тепле світло на обличчя Кена й Лілі. Вогонь поступово згасав, але все ще зігрівав повітря довкола. Вечеря була давно з’їдена, і насичений день змінювала м’яка тиша вечора.

Кен повернувся до Лілі, яка займалася своїм магічним мішком.

— То як будемо чергувати вночі, Лілі? — запитав він, трохи нахиливши голову. — По черзі? Чи тут є якісь особливі місцеві звичаї?

Лілі кинула на нього швидкий погляд, потім усміхнулася, злегка знизавши плечима.

— Тут не потрібно чергувати, — спокійно відповіла вона. — У мене є захисний артефакт.

Вона дістала з мішка невеликий камінь овальної форми, що сяяв м’яким блакитним світлом. Камінь виглядав старовинним, але від нього йшла потужна, спокійна енергія.

Кен свиснув.

— Це щось на кшталт магічної сигналізації? — запитав він, нахилившись ближче, щоб краще роздивитися.

— Не зовсім, — Лілі похитала головою. — Цей артефакт створює захисне поле. Воно оберігає нас від будь-яких дрібних загроз. А якщо з’явиться щось справді небезпечне, він нас розбудить.

— Зручно, — із повагою сказав Кен, трохи нахилившись до багаття. — Ти кожного разу мене дивуєш, Лілі. Захисний артефакт, бездонний мішок… Що ще в тебе є? Машина часу?

Лілі тихо засміялася, її щоки трохи зашарілися.

— Машина часу? Ні, на жаль. Але я впевнена, що з тобою було б весело її використовувати.

Кен усміхнувся.

— А ти впевнена, що цей артефакт працює? Раптом він вирішить, що ми не настільки важливі, щоб нас будити? — сказав він із серйозним виглядом.

Лілі, не втримавшись, пирхнула від сміху.

— Повір, він надійний. Ми використовуємо такі речі з дитинства. Він нас захистить. Ти можеш спокійно спати.

— Гаразд, гаразд, вірю тобі, — Кен відкинувся назад, усміхаючись. — Але знаєш, якщо раптом уночі на нас нападе орда агресивних білок, я розраховую, що ти мене особисто захистиш.

Лілі захихотіла, похитавши головою.

— Білки? Ти, здається, забагато думаєш про диких тварин, Кене.

— Просто намагаюся бути готовим! — із серйозним виглядом відповів він. — Ніколи не знаєш, що може чекати в цьому загадковому світі. Може, навіть підступні білки-ніндзя.

— Білки-ніндзя? — Лілі засміялася ще голосніше, прикриваючи рот рукою. — Ти невиправний, Кене.

Коли артефакт був установлений, Лілі сіла поруч із багаттям і дістала невеликий пакуночок зі свого мішка. Це були трави для чаю, які вона акуратно заварила у маленькому казанку. Запах був заспокійливим і м’яким, із нотками меду й трав.

— Це спеціальний чай для сну, — пояснила вона, розливаючи напій по чашках. — Він допомагає розслабитися й швидше заснути.

— У тебе завжди є все, що потрібно, — підмітив Кен, приймаючи чашку. — Скажи чесно, ти, мабуть, найпідготовленіша авантюристка в усьому світі?

Лілі трохи зніяковіла, її щоки знову зашарілися.

— Просто в мене є досвід, — тихо відповіла вона. — У дорозі важливо бути готовим до всього.

— Ну, що я можу сказати, — Кен зробив ковток чаю й задоволено кивнув. — Це смачно. Ти не лише майстер бойових мистецтв, але й кулінар та травник. Сподіваюся, я колись зможу досягти твого рівня.

Лілі усміхнулася, але нічого не відповіла, лише тихо спостерігала за ним.

Коли чай був випитий, Кен влаштувався на своїй постілці, дивлячись на зорі. Ліс поступово занурювався в нічну тишу, лише зрідка її порушували шерехи дрібних звірят і тихе потріскування згасаючого багаття. Лілі, розташувавшись неподалік, накрилася легкою ковдрою, але перед тим як заплющити очі, повернулася до Кена.

— На добраніч, Кене, — м’яко сказала вона.

— На добраніч, Лілі, — відповів він, усміхаючись у напівтемряві.

Лілі заплющила очі, а Кен ще кілька хвилин дивився на зорі. У його голові роїлися різні думки, але одна з них теплим вогником зігрівала його серце. Він думав про Лілі, про її турботу, сміх, про те, як легко вона справляється з будь-якими труднощами. Вона була для нього не просто напарником, а чимось більшим, хоча він поки не наважувався про це говорити.

Лілі, лежачи на своїй постілці, теж думала про Кена. Її думки були теплими й м’якими, а його жарти, хоч іноді здавалися дивними, завжди змушували її посміхатися. Вона розуміла, що поруч із ним їй було комфортно й спокійно.

Невдовзі обох огорнув сон, заколисаний м’яким світлом захисного артефакта й звуками нічного лісу.