Том 1. Розділ 38

Сонце, наповнивши ліс золотисто-помаранчевим світлом, поступово схилялося до горизонту. Довгі тіні дерев простягалися по стежці, роблячи її схожою на візерунчастий килим. Кен йшов поруч із Лілі, насолоджуючись теплим вечірнім повітрям і звуками природи.

— Думаю, час зупинитися, — сказала Лілі, поглянувши на небо. — Вже пізно, і йти далі небезпечно. Ми можемо зробити привал тут.

Кен кивнув, озирнувшись. Місце дійсно виглядало затишним. Високі дерева утворювали своєрідний захисний купол, а невеличкий струмок поблизу тихо дзюрчав, додаючи затишку.

— Чудове місце, — погодився він. — До того ж, мої ноги будуть мені вдячні.

Лілі усміхнулася й кивнула, поставивши на землю свій магічний мішок.

— Тоді я займуся вечерею. А ти, може, принесеш трохи дров? Треба розпалити вогнище.

— Дрова? Легко! — Кен випрямився й театрально махнув рукою в бік лісу, ніби збирався вирушити на героїчний подвиг. — От побачиш, за хвилину цей ліс сам запропонує мені свої найкращі гілки зі страху перед моєю величчю.

Лілі не втрималась і тихо засміялася, прикривши рот рукою.

— Ну що ж, пане Великий Лісорубе, будемо сподіватися, що ліс справді погодиться з твоєю рішучістю, — відповіла вона з легкою насмішкою, але доброзичливою усмішкою.

Кен, усміхнувшись, вирушив до найближчих дерев, залишивши Лілі облаштовувати табір.

Тим часом Лілі дістала зі свого магічного мішка все необхідне. Усередині, попри звичайний вигляд, мішок ховав усе, що могло знадобитися: від казанка й тарілок до акуратно запакованих продуктів. Знайшовши у кишеньці особливий камінь для розпалювання вогню, вона легко висікла іскру й розпалила невелике багаття.

Кен повернувся швидше, ніж очікувалося, із оберемком дров у руках. Він із гордістю опустив їх на землю поруч із Лілі.

— Як і обіцяв, ліс здався без бою, — оголосив він. — Мабуть, його вразили мої вміння.

Лілі глянула на нього з легкою усмішкою.

— Ти швидко впорався, — похвалила вона.

— Звісно, — підморгнув Кен. — Уся справа в моїй природній обдарованості.

Вона засміялася й почала складати дрова в багаття. Вогонь розгорівся рівно й яскраво, освітлюючи їхній невеликий табір.

Коли багаття запалало, Лілі взялася до вечері. Вправно нарізаючи овочі та сушене м’ясо, вона додавала їх у казанок зі спеціями. Кен сів поруч і з цікавістю спостерігав за її діями.

— Ти так упевнено готуєш. Це мама тебе навчила? — спитав він, трохи нахиливши голову.

Лілі на мить завмерла, її щоки злегка почервоніли. Вона тихо кивнула.

— Так, — прошепотіла вона. — Мама завжди казала, що шлях до серця коханого чоловіка лежить через шлунок.

Вона сказала це з таким милим збентеженням, що Кен не зміг стримати усмішки.

— Тож у тебе чудовий наставник, — сказав він. — Мама явно знала, що каже. Запах уже зводить мене з розуму.

Лілі засміялася, але старалася зосередитися на готуванні. Її рухи залишалися точними й упевненими, попри явне збентеження. Коли страва була готова, вона обережно розклала її по тарілках і подала одну Кену.

— Смачного, — сказала вона, намагаючись не дивитися йому в очі.

— Дякую, — Кен вдихнув аромат. — Божественно! Якби ти відкрила таверну, до неї вишукувалася б черга аж до сусіднього королівства.

Лілі знову зашарілася, але на її обличчі з’явилася горда усмішка.

— Це всього лиш тушковані овочі, — відповіла вона скромно.

— Це шедевр, — наполягав Кен. — Я серйозно, ти прирожденний кухар.

Після вечері вони сиділи біля багаття, милуючись зоряним небом. Ліс навколо був тихим, лише зрідка чулися звуки нічних птахів.

— Це було чудово, — нарешті сказав Кен, глянувши на Лілі. — Дякую, що годуєш мене, захищаєш і ще терпиш мої жарти.

— Ти не такий уже й нестерпний, — відповіла Лілі з усмішкою. — А іноді твої жарти навіть кумедні.

— Іноді? — Кен зробив вигляд, що образився. — Оце удар нижче пояса!

Лілі засміялася, відкинувшись назад і дивлячись на зорі.

— Дякую тобі, Кене. За все. Твоя присутність робить нашу подорож легшою.

Кен усміхнувся, але нічого не відповів. Він просто продовжував дивитися на зорі, відчуваючи, як тепло від багаття і її слів зігріває його. У цю мить він зрозумів, що час, проведений із Лілі, стає для нього дедалі важливішим.