Том 1. Розділ 35

Лісова стежка тягнулася перед Кеном та Лілі, ведучи їх усе далі від знайомих місць і глибше в незвідане. Високі дерева з розлогими кронами закривали небо, пропускаючи лише тонкі смужки світла, які грали на листях. Вітер ледь чутно шелестів у гілках, створюючи відчуття затишку.

— Так ось, — почав Кен, ламаючи гілку, щоб позначити пройдений шлях, — тільки уяви: якби у моєму світі була магія, я б, мабуть, використовував її, щоб підігрівати чай. І все, ніякого чарівного порятунку світу.

Лілі засміялася, уявивши, як Кен стоїть перед величезним магічним колом і шепоче заклинання, щоб закип'ятити воду.

— Якби магія була у всіх, її точно використовували б для таких дрібниць, — погодилася вона. — Але в нашому світі все не так просто.

— О, справді? — Кен насторожився, ухопившись за можливість дізнатися більше. — Розкажи мені про магію тут. Які види магії існують?

Лілі на мить замислилася, пригадуючи все, що знала.

— У нас є сім основних видів магії: вода, земля, вогонь, вітер, блискавка, світло та тьма, — почала вона, загинаючи пальці. — Ці види вважаються базовими, і вся інша магія якось пов’язана з ними.

— Звучить вражаюче, — протягнув Кен, намагаючись виглядати серйозним. — А з «неосновного» щось цікаве є?

— Звісно, — усміхнулася Лілі. — Наприклад, існує магія лікування, виявлення, підсилення тіла чи чуттів — зору, слуху, нюху. Але це радше додаткові здібності. Думаю, є ще багато варіацій, про які я навіть не знаю.

— Зачекай, — Кен підняв палець, ніби щось збагнув. — Ти хочеш сказати, що кожен має доступ до всіх цих видів магії?

Лілі похитала головою.

— Ні, все складніше. У кожної людини є схильність лише до одного чи двох основних видів магії. А іноді й узагалі ні до одного.

— Ні до одного? — здивувався Кен. — Я думав, раз магія існує, всі могли б нею користуватися.

— Якби ж то, — із легкою сумом відповіла Лілі. — Магія передається нам від народження. Хтось може оволодіти лише основами, а хтось стає справжнім майстром. Але якщо схильності немає, то й можливості використовувати магію теж немає.

— А в тебе є? — запитав Кен, піднімаючи брову.

— Є, — Лілі кивнула. — Я можу керувати водою і вітром. У воді мій рівень середній, десь 5 чи 6 із десяти. Вітер — набагато слабший, скоріше три з десяти.

— Шість із десяти? — Кен присвиснув. — Це звучить вражаюче. Ти ж майже магічний майстер!

Лілі зашарілася і швидко похитала головою.

— Ні-ні, до майстра мені далеко. Рівні вище восьми майже неможливо досягти, якщо в тебе немає природного таланту.

— Тобто талант визначає, як далеко ти можеш просунутися? — уточнив Кен.

— Так, — підтвердила Лілі. — Якщо в тебе є схильність, ти можеш розвинути техніку й стати кращим, але перейти на рівень вище своїх природних здібностей неможливо. Прийнято виділяти рівні володіння магією. 1-4 із 10 — слабке володіння, 5-6 із 10 — середнє, 7-8 із 10 — хороше чи сильне, а 9-10 із 10 — майстерне.

Кен кивнув, обмірковуючи її слова.

— Звучить так, ніби тут багато обмежень. Як у відеогрі: можна покращувати навички, але є максимальний рівень, який не перестрибнеш.

Лілі усміхнулася від його порівняння.

— Приблизно так. Мати схильність одразу до двох видів магії — це вже велика удача. Зазвичай люди обмежуються чимось одним.

— А хтось володіє всіма сімома? — із цікавістю запитав Кен.

Лілі розсміялася, наче він щойно розповів кумедний анекдот.

— Це неможливо. Навіть легенди про таких людей звучать як казки. Зазвичай навіть майстри володіють лише одним видом на найвищому рівні.

— Виходить, ти ще й рідкісний випадок, адже у тебе два види магії? — піддражнив її Кен, підморгнувши. — Це робить тебе особливою?

Лілі трохи збентежилася, але зберегла спокій.

— Можливо, — тихо відповіла вона, відвертаючись, щоб приховати посмішку.

Кен продовжував розпитувати, а Лілі розповідала про магію, з кожним кроком відкриваючи все більше. Вона пояснила, що магія вимагає не лише природної схильності, а й енергії, яку маги черпають із себе. Використання магії виснажує сили, тому навіть найдосвідченіші маги не можуть нескінченно творити заклинання.

— А що станеться, якщо маг перевитратить свої сили? — запитав Кен.

— Це небезпечно, — серйозно відповіла Лілі. — Якщо повністю вичерпати енергію, можна навіть померти. Тому нас навчають завжди відчувати свої межі.

— Страшнувато, — зазначив Кен. — Добре, що я звичайний хлопець і можу просто жартувати замість того, щоб ризикувати життям.

— Але іноді жарти теж можуть бути небезпечними, — хитро усміхнулася Лілі. — Особливо якщо ти жартуєш у невідповідний момент.

— Ой, вибач, — Кен підняв руки у вдаваному захисті. — Мій небезпечний жарт уже готовий. Дивись!

Він зупинився й зробив вигляд, ніби збирається вимовити заклинання, розмахуючи руками, як театральний маг. Лілі засміялася, прикриваючи рот рукою.

— Ти просто неймовірний, — сказала вона, дивлячись на нього з теплою посмішкою.

Кен усміхнувся, радіючи її реакції. Йому подобалося, як її обличчя сяяло від сміху, ніби сонце пробивалося крізь хмари. Ліс продовжував жити своїм життям, але в цей момент здавалося, що весь світ зосереджений лише на них двох.