Том 1. Розділ 32: Шлях до Західного Храму. Частина 13

Кен і Лілі, попрощавшись із сім’єю Пур, вирушили в дорогу. Лілі виглядала глибоко замисленою; її зазвичай світлі очі були трохи потьмянілими, а на обличчі відбивалася якась похмурість. Вона мовчки йшла поруч, здавалось, зосереджено дивлячись собі під ноги.

Кен ішов поруч, час від часу поглядаючи на неї та обмірковуючи її поведінку. Йому не давала спокою її реакція на сцену з Кікі та Джулі. У той час як він сам вважав цей момент радше кумедним, Лілі, схоже, сприйняла все дуже близько до серця. Він задумався, чи не викликана її реакція чимось більшим, ніж просто збентеженням.

Нарешті, пройшовши деякий час у мовчанні, він помітив, як Лілі прикусила губу і трохи гралася пасмом своїх світлих волосся. Здавалося, думки не давали їй спокою. Раптом вона глибоко вдихнула, явно готуючись щось сказати.

— Ти… — почала Лілі трохи невпевнено, але рішуче продовжила, дивлячись у бік. — Ти добре ладнаєш з іншими людьми… особливо з дівчатами.

Ці слова прозвучали тихо, але Кен уловив легку нотку чогось, що могло здатися ревнощами. Його губи торкнула усмішка, і він зрозумів, що це саме той шанс, щоб розрядити обстановку та нарешті вивести Лілі з її похмурого настрою. Він вирішив її розсмішити.

Він зупинився, глибоко вдихнув, наче збираючись повідати щось неймовірне, і з грайливою серйозністю заговорив:

— Ах, Лілі, ти права, — почав він із драматичною інтонацією. — Я такий хороший у спілкуванні, що це навіть лякає. Який же я неймовірний!

Лілі здивовано кліпнула, але її погляд пом’якшав, і губи сіпнулися в передчутті.

Кен не зупинився на цьому і, як справжній актор, витягнув руку перед собою, ніби звертаючись до невидимої аудиторії, і з удаваною гордістю виголосив:

— Кожен мій крок — витвір мистецтва! Кожен погляд, кожен рух — і серця тануть! О, який же я неперевершений! Навіть волосся… — він поправив свою зачіску, ніби для ідеального ефекту. — Навіть волосся сяє чарівним блиском. Я — саме досконалість!

Лілі не витримала. Її обличчя спочатку освітила усмішка, а потім вона вибухнула щирим, дзвінким сміхом.

Кен, задоволений тим, що нарешті повернув Лілі щиру усмішку, відчув прилив натхнення і вирішив продовжити свої жартівливі промови. Він трохи випрямився і заговорив ще більш драматично.

— Лілі, ти навіть не уявляєш, що відбувається, коли я з’являюся перед ворогами, — почав він, театрально змахнувши рукою. — Дракони бачать мене й падають додолу! Просто не витримують моєї величі! — Його погляд на секунду став серйозним, як у великого воїна, але тут же повернувся до звичної усмішки.

Лілі засміялася, не стримуючи веселого сміху, який знову наповнив повітря навколо них.

Кен продовжив, ніби розповідаючи історію, яку щойно вигадав.

— А королі, — він зробив паузу, злегка піднявши брову і дивлячись удалечінь, ніби бачачи короля на колінах перед собою, — королі, Лілі, падають переді мною на коліна, ледве побачивши мене. Вони благають про прощення, просять поради, а я… — він зітхнув, — я просто дозволяю їм побачити мою велич.

Лілі зігнулася від сміху, ледве втримуючись на ногах.

— Та годі, Кен! Зупинися, або я тут помру від сміху! — вигукнула вона, притискаючи руки до живота. — Якщо так піде й далі, я точно не дійду до храму.

Кен лукаво подивився на неї, стримуючи усмішку.

— Ну, це зовсім виключено, Лілі. Хто тоді буде мене супроводжувати та захищати? — запитав він із удаваною серйозністю. — До того ж, хто буде мені нагадувати, який я неймовірний?

Лілі знову засміялася, але вже тихіше, і похитала головою, трохи збентежена.

Кен подивився на Лілі з легкою усмішкою і, вирішивши довести її збентеження до межі, додав:

— Знаєш, Лілі, якби ти не сміялася, мені б довелося застосувати ще більш чарівний шарм. А це може бути небезпечно навіть для тебе.

Лілі похитала головою, і її обличчя знову стало м’яким і добрим, а очі блищали від залишків сміху.

— Ти дурень, Кен, — сказала вона ласкаво, зі всією теплотою, яку могла передати.

Він лише усміхнувся, радіючи, що зміг розвеселити Лілі.

— Дякую тобі, — нарешті сказала Лілі, дивлячись на нього з щирою вдячністю. — Ти справді підняв мені настрій.

Кен злегка вклонився, удаючи лицаря перед принцесою.

— Ну а хто, якщо не я? Завжди до твоїх послуг!