Том 1. Розділ 27: Шлях до Західного Храму. Частина 8

Залишившись у головній кімнаті, Кен вирішив скористатися можливістю розважити дівчат, тим більше що Кікі буквально сяяла бажанням дізнатися щось нове і незвичайне. Він дістав телефон, трохи вагався, згадуючи, які відео в нього залишилися, і, знайшовши потрібні файли, повернув екран до Кікі.

— Хочеш побачити дещо з мого світу? — запитав він з усмішкою.

Кікі, звісно, енергійно кивнула.

— О, так! Показуй! Я хочу побачити, як усе виглядає у твоєму світі, — сказала вона, і її очі загорілися від хвилювання.

Кен запустив панорамне відео міста. На екрані відкрився вид на високі будівлі, освітлені яскравими вогнями, людні вулиці та мости, що перетинали широкі ріки. Камера повільно рухалася, відкриваючи нові ракурси, і навіть від самого відео віяло масштабом і безмежними можливостями.

Кікі застигла, дивлячись на екран, і її рот трохи розкрився від здивування.

— Це… неймовірно, — прошепотіла вона. — Я ніколи не бачила нічого подібного. Люди… їх там так багато, і ці великі будівлі…

Кен усміхнувся, спостерігаючи за її реакцією.

— Так, це одне з великих міст мого світу, — відповів він. — Там завжди так жваво.

Кікі тут же поманила до себе молодшу сестру, Джулі, яка тихо стояла осторонь і спостерігала за подіями з цікавістю, але не наважувалася підійти ближче.

— Джулі, йди сюди! Ти просто маєш це побачити, — сказала Кікі, з нетерпінням кличучи сестру.

Джулі вагалася, але, побачивши, з яким захопленням Кікі махала їй рукою, нарешті зважилася і обережно підійшла ближче. Вона несміливо подивилася на Кена, і він, усміхнувшись, жестом запросив її сісти поруч.

— Нічого страшного, Джулі, — м'яко сказав він. — Це просто відео. Дивись, ось так виглядає одне з наших міст.

Джулі сором’язливо кивнула, не відриваючи погляду від екрану. На відміну від Кікі, яка відразу почала ставити запитання, Джулі тихо і задумливо дивилася на те, що відбувається, ніби намагаючись увібрати кожну деталь.

Потім Кен вирішив змінити відео і запустив підбірку роликів з кошенятами та іншими тваринами. На екрані почали з'являтися кошенята, які виконували кумедні трюки, маленькі цуценята, що незграбно ганялися за іграшками, і навіть коали, які з апетитом жували листя.

Джулі не втрималася і засміялася, і Кен помітив, який у неї милий голос і приємний, легкий сміх. Він здивувався, що вона не соромиться проявити емоції, хоча зазвичай поводилася дуже скромно. Кікі, звісно, сміялася голосніше за всіх, захоплено коментуючи кожного кошеня і цуценя.

— Ой, дивись, він просто повис на шторі! — вигукнула Кікі, показуючи пальцем на кошеня, яке зачепилося кігтиками за тканину й безуспішно намагалося спуститися. — Це найсмішніше, що я бачила!

— Він такий милий, — прошепотіла Джулі, усміхаючись.