Том 1. Розділ 19: Безсоння

Кен стояв на балконі, спершись на перила, і дивився на зорі. Їхній холодний світ переливався і мерехтів, ніби запрошуючи його у невідомі простори. Ніч була тиха, тільки легкий вітерець торкався його обличчя, приносячи з собою запахи нічного лісу і свіжої зелені.

Він зітхнув і задумливо провів рукою по волоссю. Після подій сьогоднішнього дня заснути було нелегко: стільки всього відбулося, стільки дивовижних відкриттів, емоцій, про які він і не здогадувався. Раптом він почув легкі кроки за спиною і, обернувшись, побачив Лілі, яка, не помічаючи його погляду, вийшла на балкон із своєї кімнати. Вона завмерла, її очі з цікавістю та подивом зупинилися на його обличчі. У світлі місяця її погляд здавався ще глибшим, майже завороженим.

На мить вона навіть перестала дихати, ніби боячись сполохати це нічне видіння. Її обличчя було повне м'якості й якоїсь невловимої туги. Вона вдивлялася в нього, не в змозі відвести погляд.

— Невже я настільки вражаючий, що ти втратила дар мови? — перервав її задумливість Кен, підморгнувши їй з легкою усмішкою.

Лілі тут же заперечно похитала головою, ніби отямившись, і почервоніла.

— Н-ні, — пробурмотіла вона, збиваючись. — Просто… я не очікувала побачити тебе тут.

Він трохи усміхнувся, піднявши брову.

— Звичайно, ти просто не можеш заснути після того, як зустріла такого красунчика, як я, — заявив він, не приховуючи задоволення.

Лілі від цього зауваження запалала і відвела погляд, нервово перебираючи край своєї нічної сорочки.

— Ти… ти просто дурень, Кене! — випалила вона, все ще не дивлячись на нього. — Чому ти так себе поводиш?

Кен засміявся, насолоджуючись її збентеженням, і, розглядаючи зорі, додав:

— Але якщо серйозно… здається, у мене теж безсоння. Я подумав, що вийду, подихаю свіжим повітрям, раптом допоможе. До речі, у вас немає якоїсь магії, щоб швидше заснути?

Лілі на мить задумалася, і в її очах промайнув спогад.

— Ну… насправді магії у нас немає, але є один особливий чай. Він допомагає заснути, — тихо відповіла вона. — Якщо хочеш, можемо спробувати.

— Чай? — зацікавився Кен. — Звучить чудово! Ходімо, — він махнув рукою, запрошуючи її йти першою.

Лілі, все ще трохи збентежена, кивнула і повела його на кухню. Нічна тиша наповнювала дім, і кожен їхній крок, здавалося, гучно лунав у коридорах. На кухні Лілі дістала маленький мішечок із запашними травами і заварила чай, наповнивши повітря легким, солодкуватим ароматом. Вони сіли за стіл, кожен зі своєю чашкою, і коли Кен зробив перший ковток, він відчув, як тепло розлилося тілом, приносячи відчуття затишку і спокою.

— Цей чай справді чудовий, — зауважив він, роблячи ще один ковток. — Мабуть, мені справді стане легше заснути.

Лілі опустила очі, намагаючись приховати усмішку, але Кен її все одно помітив і з задоволеною посмішкою додав:

— Хоча, Лілі, чесно кажучи, не здивуюся, якщо не зможу заснути навіть після цього чаю. Адже після такого дня, проведеного з тобою, спокій — це останнє, що мені світить.

Лілі зашарілася і ледь не подавилася чаєм.

— Ти… навіщо так говориш? — обурено пробурмотіла вона, відчуваючи, як її серце починає битися частіше від його слів.

— А чому б і ні? — Кен нахилився трохи ближче, усміхаючись. — Мені подобається бачити, як ти ніяковієш. Ти виглядаєш так мило.

Лілі опустила погляд і, нервово закусивши губу, пробурмотіла:

— Ти… ти просто нестерпний! — сказала вона, але її голос був м'яким, і вона не змогла стримати легкої усмішки.

Коли вони допили чай, Лілі підвелася, і на прощання, дивлячись на Кена, не втрималася від ніжної усмішки.

— На добраніч, Кене, — прошепотіла вона.

Коли Лілі дійшла до своєї кімнати і вляглася в ліжко, її думки все ще крутилися навколо Кена. Вона згадувала, як він дивився на неї, як дражнив, і як її серце починало битися швидше кожного разу, коли він це робив.

«Ну і дурень…» — подумала вона, відчуваючи, як її обличчя знову запалало. Вона не змогла стримати легкої усмішки, перш ніж остаточно провалилася у сон.

Тим часом Кен, влаштувавшись у своїй кімнаті, теж згадував її збентежене обличчя.

«Як же вона мило ніяковіє», — подумав він із усмішкою, відчуваючи тепле відчуття, яке, нарешті, його заспокоїло, і він занурився в глибокий сон.